Катерина Чепура: Раби із двох лих обирають менше. Вільні люди лиха не обирають.

додано: 05-02-2010 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1265379991.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

• Україна • Політика •

Пролог

7 лютого 2010 року у другому турі президентських виборів громадянам України запропонують обрати Главу держави з двох орієнтованих на Москву представників великого капіталу, які останні 7 років перебували при владі, змінюючи один одного.

Намагаючись отримати наші голоси, вони і надалі розколюють Україну на дві частини (Лівобережну і Правобережну), переконуючи нас, що 7 лютого ми обиратимемо шлях розвитку й робитимемо принциповий вибір, куди і як іти. Для цього вони використовують усі засоби – „телезомбування” з постійним повторюванням заклинань „Європа”, „Росія”, НАТО, „незалежність”, „мова”, „цінності Майдану” тощо, залякування катастрофою в разі перемоги опонента, солодкі обіцянки, обливання одне одного брудом.

Перед нами грають виставу „Або” – „Або”, але насправді жодного кардинального вибору Україна 7 лютого не робитиме. Перед нами два фактично однакових кандидати з фактично однаковими командами, які відрізняються лише статтю, голосом, темпераментом та іншими зовнішніми ознаками.

Але суттєвих відмінностей між ними немає. Янукович і Тимошенко є політичними близнюками.

Навіть суми, витрачені на цю виставу, приблизно однакові. За оцінкою Комітету виборців України до І туру Янукович витратив на передвиборчу кампанію 200 млн доларів, Тимошенко – 190 млн. В розрахунку на один відданий за них голос це склало відповідно 24,8 і 27,3 дол. І це в бідній Україні. Тоді як у найбагатшій державі світу – США – на останніх президентських виборах витрати Барака Обами склали 9,5 дол. на один голос, а Джона Мак-Кейна – 6 дол.

І Віктор Янукович, і Юлія Тимошенко – не є альтернативою одне одному. І він, і вона є представниками двох олігархічних кланів, які грабують народ і ведуть боротьбу лише за те, хто з них опиниться на верхівці піраміди. Їхні програми майже однакові, їхні дії не відрізняються, їхні цінності – влада і збагачення – ідентичні, в їхніх командах ті самі люди, які періодично перебігають туди-сюди.

Обидва кандидати двічі були прем’єр-міністрами, послідовно доводячи країну до економічного занепаду. В обох командах є мільярдери та мультимільйонери, причому багато з них встигли за цей час по кілька разів перебігти з одного табору до іншого. Депутатські списки БЮТ і Партії регіонів переповнені бізнесменами, які купили в них місця. Вони разом створили виборчу систему, яка позбавила народ права обирати того депутата, який подобається людям. Замість того нам пропонуються списки, складені лідерами партій-кланів.

Сьогодні Янукович і Тимошенко намагаються переконати нас, що вони є абсолютно різними, але згадайте десятки їхніх спільних голосувань у Верховній Раді. Згадайте їхні переговори про створення коаліції, які зірвалися лише тому, що клани не змогли домовитись, кому дістанеться жирніший шматок українського пирога. Навіть слова обох кандидатів до І туру були фактично однакові, і тільки зараз, коли вони побачили, в яких регіонах за них проголосували, то змінили свої гасла. Тимошенко говорить те, що приємніше чути мешканцям Правобережжя, Янукович – Лівобережжя. Невже ці слова, які народилися тільки перед ІІ туром, варті довіри?

Хто б із цих двох не став Президентом, при владі залишаться ті самі люди. Лицемірно згадуючи цінності Майдану, Тимошенко відразу після Помаранчевої революції понабирала до своїх списків олігархів та місцевих янучар, які стояли по інший бік барикад і вели жорстоку боротьбу з Майданом. При цьому вичистила місцеві партійні організації від людей з Майдану. Вчорашні соратники Януковича, серед яких і засуджені раніше за злочини, масово побігли до Тимошенко, і вона їх з розпростертими обіймами прийняла, зрадивши тих, хто стояв на Майдані. Один з таких перебіжчиків – депутат Лозінський – вже сьогодні знаходиться в розшуку за вбивство людини. Але інші лозінські залишаються в обох таборах, і причиною того, що вони не сидять, є не їхня невинність, а корумпованість нашої правоохоронної та судової системи.

Колишній ворог Тимошенко, адвоКАТ Василя Стуса Медведчук, який спить і бачить Україну в обіймах Росії, сьогодні є одним з головних консультантів Тимошенко. Головний юрист БЮТ Портнов відверто вихваляється тим, що не стояв на Майдані. Коли ж у 2006 році прем’єром став Янукович, відбувся зворотній процес – хамелеони побігли до Партії регіонів, що стало причиною розпуску Верховної Ради. При цьому Янукович без жодного сорому також посилається на цінності Майдану, який виник саме як реакція на його свавільні дії.

Ніхто з кандидатів навіть не приховує, що після перемоги перетягуватиме до себе людей опонента. Ті, хто грабує народ, в будь-якому випадку залишаться при владі, і для простої людини немає значення, якого кольору значки носитимуть ті самі люди. Суть від зміни кольору не міняється, і це видно по наших неприбраних сьогодні містах і селищах. Ламаючи ноги на неочищених від криги тротуарах, зверніть увагу – хто у вас на місцях сьогодні при владі. На Заході і в Центрі це в основному БЮТ, на Сході і Півдні – в основному Партія регіонів. А ситуація скрізь однакова – корумпована жируюча влада та пограбований нею народ. Причому обидва клани не можуть обійтись одне без одного. Наприклад, майже всю сировину на металургійні комбінати регіонального мільярдера Ахметова постачають гірничозбагачувальні комбінати БЮТівського мільярдера Тарути. То чи можуть ці команди бути антагоністами при таких нерозривних зв’язках?

Ні ті, ні інші навіть не приховують своєї відірваності від народу. Якщо на минулих виборах їхні виборчі штаби містилися у нічим непримітних будівлях, то тепер вони розташували їх у найдорожчих п’ятизіркових готелях «Інтерконтиненталь» і «Хайятт», де ціна найдешевшого номеру за день більша, ніж місячна зарплата пересічного громадянина.

Обидва кандидати є малоосвіченими людьми, які відрізняються лише красномовством. Янукович нагадує Герасима з „Муму”, а Тимошенко бабу Палажку „Кайдашевої сім’ї” . Перший спочатку хвилину думає, як скласти речення, після чого все одно ляпає дурницю, в другої речення складаються самі зі швидкістю 120 дурниць на хвилину. Янукович називає російську поетесу Ахматову Ахметовою, Тимошенко російського актора Абдулова Абдуліним. Янукович робить „географічне відкриття”, називаючи Балаклію Балаклавою, Тимошенко складає йому гідну конкуренцію, коли несе нісенітницю, що Бог дав Україні такий рельєф Чорного моря, який дозволяє качати нафту з половини світу. Янукович бреше про те, що збільшить прямі іноземні інвестиції в Україну до 50 млрд доларів, коли у світі через кризу інвестиційна активність зменшується, а Україну навіть ніхто не згадав на Всесвітньому економічному форумі у Давосі. Тимошенко вводить у шок міжнародне співтовариство, збрехавши, що Україна отримала 2 млрд дол. дивідендів від Міжнародного валютного фонду, хоча МВФ за своїм статутом просто не має права нікому виплачувати дивідендів.

Сьогодні вони у погоні за нашими голосами обіцяють нам боротьбу з корупцією, добробут, перетворення. Але чому вони, будучи при владі стільки років, не зробили нічого у цьому напрямку? Навпаки, Україна стала значно корумпованішою, а за рівнем середньої зарплати опустилася на останнє місце у Європі, пропустивши вперед навіть Молдову та Албанію.

З жахом здригаються економісти, коли читають у програмах кандидатів про розміри ставок іпотечного кредитування, адже будь-кому, хто має освіту зрозуміло, що встановити їх наперед неможливо, і що їх розмір залежить від цілої низки показників які постійно міняються.

Вони кажуть, що є в опозиції до олігархії і обіцяють нам боротьбу з олігархами, а самі наповнюють цими олігархами свої виборчі списки та ведуть за кошти цих олігархів передвиборчу кампанію. Вони обіцяють нам наведення порядку у земельній сфері, безсовісно розкрадаючи землі у тих регіонах, де знаходяться при владі (наприклад, ПР у Криму та БЮТ на Київщині). Про встановлення справедливості у земельній сфері розповідає у БЮТівських листівках найбільший прихватизатор землі Богдан Губський, а від Партії регіонів всій Україні про чесність і скромність розповідає Сергій Ківалов, який отримав прізвисько Підрахуй за вибори-2004 та поставив сам собі пам’ятник у Одесі.

Вони розповідають нам про чесні суди, а самі через ручних суддів приймають нічні рішення під час виборів (БЮТ) або вриваються у ці суди й вказують суддям, що робити (ПР).

Вони кажуть нам про покарання за порушення законів, але Тимошенко відверто заявляє, що не виконуватиме норму закону з повернення протягом трьох днів грошової застави учасникам аукціону з продажу Одеського припортового, а Янукович обіцяє розпустити Верховну Раду, якщо та буде неслухняною, хоча Закон дає Президенту таке право лише за наявності певних підстав, які навряд чи Верховна Рада надасть майбутньому переможцю виборів.

Вони розповідають нам про Європу, але Януковича оваціями вітають на з’їзді „Єдиної Росії”, а Тимошенко хіхікає разом з Путіним, коли той відверто принижує Україну. Янукович говорить про намір заснувати міжнародний газотранспортний консорціум із включенням туди наших трубопроводів, Тимошенко, маючи запаси газу у підземних сховищах на всю зиму, швиденько й не торгуючись підписує з Путіним газовий контракт, за яким Україна хоч і розташована ближче до Росії, купує газ за найвищою ціною в Європі. При цьому транзит російського газу до Європи здійснює за найнижчими цінами. Тимошенко розповідає нам про ЄС і тут же каже, що має однакову програму з Тігіпком, який закликає нас до російсько-білорусько-українсько-казахстанського ЄЕП. Янукович обіцяє інтегруватися до Європи і Росії одночасно, що протирічить одне одному.

Насправді сьогодні Україна не потрібна ні прагматичній Європі, яку більше цікавить російський газ, ні обамівській Америці, яка, так само, як і Європа, ще мінімум кілька років буде зайнята внутрішніми проблемами та боротьбою з кризою, другий етап якої очікується невдовзі (на цьому тлі відверто брехливими виглядають обіцянки Я та Ю підняти наш добробут до небес і слова, що криза закінчилася на тлі нестачі грошей у Держказначействі для проведення навіть необхідних платежів). До речі, на всіх виборах Росія чітко давала зрозуміти, кого саме вона підтримує, а кого не хоче бачити українським президентом. І лише на цих виборах вона подала тільки один сигнал про те, що не хоче бачити Президентом України Ющенка. І не подала сигналу, кого з двох переможців І туру хотіла б бачити на президентській посаді. Бо її однаково влаштовують і Янукович, і Тимошенко.

Секретар Донецької міської ради Левченко (ПР) називає українську мову неперспективною, і ніхто з партії його за це не виганяє. Депутат Дніпропетровської облради Соколов (БЮТ) через суд намагається обійти норму щодо дублювання іноземних фільмів українською мовою, і його після цього підвищують до статусу народного депутата.

Вони обіцяють нам свободу слова, при цьому Янукович каже журналісту „Не бовкай!”, а БЮТ через „справедливий” суд забороняє будь-кому критикувати Тимошенко (суд вищої інстанції скасував це рішення).

Вони відверто брешуть нам, обіцяючи завідомо неможливе. Тимошенко у своїй програмі обіцяє будувати нові нафто- і газопроводи, хоча вони Україні не потрібні, бо навіть нинішні заповнені лише наполовину, а всім економістам та енергетикам світу відомо про зменшення видобутку нафти і газу у Росії та Туркменистані та будівництво цими країнами нових трубопроводів, які не йтимуть через Україну. Янукович обіцяє ввести Україну через 10 років до 20 найбільш економічних держав світу, що є фантастикою, бо для цього нам доведеться обігнати і азіатських „тигрів”, і переповнені нафтою близькосхідні країни, і деякі розвинені країни „старої” Європи.

Вони однакові у своїх діях і своїй брехні, однакові у своїх командах і своїх прагненнях. Тому будь-яка чесна людина має показати їм, що українці – не тупе довірливе бидло, якому можна вішати локшину на вуха. А показати це можна лише у один спосіб – проголосувавши у графі „Не підтримую жодного кандидата”.

Голосування „Проти всіх” – не акт помсти, а прагматична громадянська позиція.

В нас немає вибору, обидва клани прийняли такий закон про вибори, коли Президентом стане той, хто набере більше за іншого, скільки б виборців не проголосувало проти всіх чи не прийшло б на вибори. Однак для України є важливим, наскільки нахабно поводитиметься наступне зло при владі. Після виборів обидва лиха нікуди не зникнуть, залишившись у політиці – одне при владі, інше – в опозиції. Через прийняті ситуативною спілкою ПРиБЮТ закони, повноваження Президента на сьогодні значно скорочені (і на цьому тлі ще цинічнішою виглядає брехня про те, що 7 лютого вирішується доля України), головна влада зосереджена у руках Верховної Ради, яка призначає прем’єр-міністра, і в якій на сьогодні ніхто не має стійкої більшості. Тому брехливими обіцянками кандидатів є прийняття тих чи інших законів після перемоги. Закони прийматиме Верховна Рада, склад якої не зміниться після президентських виборів, і ПР та БЮТ, якби хотіли, давно б ініціювали ці закони. Перемога на президентських виборах, це виграш лише одного бою у війні кланів, до якої олігархи втягують і народ. Попереду місцеві та парламентські вибори. Президент, обраний меншістю виборців, відчуватиме свою моральну нелегітимність, а тому поводитиметься більш обережно. Бо і ПР, і БЮТ важливий рейтинг в очах виборців, а голоси „Проти всіх” покажуть і владі, і опозиції, що вони втратили через свій цинізм та нехтування інтересами виборців. І змусять політиків більше рахуватися з народом, аби не втратити ще більше та повернути собі довіру.

Неправдою є те, що голоси „проти всіх” підуть на користь одному з кандидатів. Якщо подивитись на результати першого туру і врахувати те, що політикам відмовляють у довірі двома способами – голосуванням „проти всіх” та неявкою на виборчі дільниці – то легко можна побачити, що кількість тих, хто не віддав свого голосу нікому, приблизно однакова і в „помаранчевих”, і в „синьо-білих регіонах”. Там, де переміг Янукович, проти всіх кандидатів проголосували 1,94 % виборців, а там, де Тимошенко – 2,45 %. Однак явка виборців там, де переміг Янукович, склала 65,80 %, а там, де Тимошенко – 67,58 %. Проти всіх у ІІ турі закликають голосувати і українські націоналісти у Львові на чолі з багаторічним політв’язнем радянських часів Юрієм Шухевичем, сином Головного командира УПА Романа Шухевича, так і проросійські сили у Криму та Донбачі, які прагнуть реставрації СРСР.

Голосування „проти всіх” є кращим варіантом ніж неявка, оскільки дуже важко сказати, яка частина серед третини виборців не з’явилася на вибори, свідомо проявивши протест проти виборів без вибору, а яка просто є асоціальними елементами, яким усе байдуже. Виборці, які проголосують „проти всіх”, покажуть, що нам потрібні набагато глибші зміни, ніж заміна одного Президента на іншого. Це – сигнал для влади, що суспільство незадоволене, що є проблеми, що необхідні зміни у виборчому законодавстві або системі влади в цілому. А влада в нас, на щастя, поки що хоч трохи залежить від виборців. Нас позбавили можливості висувати й обирати тих, кого ми хочемо, але ми досі вирішуємо хоча б, яка з ОПГ (організована політична група) переможе на виборах. І для того, аби політики зрозуміли, що вони програли або могли програти через те, що частина виборців їм більше не довіряє, потрібно, аби відсоток голосів у графі „Не підтримую жодного кандидата” був принаймні більшим, ніж різниця між переможцем і тим, хто програв. А краще, аби був значно більшим. Навіть попри відсутність юридичних наслідків такого голосування, такий протест є більшим позитивом у порівнянні з іншими варіантами поведінки, оскільки народ підіймається по шкалі емоційних станів із апатії, яка характеризується підсвідомим бажанням «смерті», до гніву, який є першим кроком до пошуку виходу із, на перший погляд, безвихідної ситуації. Але вихід є, бо народ, як носій суверенітету, має достатньо повноважень і прав для того, щоб змінити систе6му влади, наприклад, скликавши Установчі збори або Конституційну асамблею, де прийняти нову Конституцію і головні закони, які справді визначать подальший шлях розвитку України.

Епілог

Якщо вищенаведені аргументи вас не переконали, зверніть увагу на те, що інші кандидати у Президенти – Сергій Тігіпко, Арсеній Яценюк, Віктор Ющенко, Володимир Литвин, Олег Тягнибок – не підтримали у ІІ турі ні Януковича, ні Тимошенко, з них Ющенко і Яценюк прямо закликали голосувати „проти всіх”. Невже вони аж настільки безвідповідальні? Невже їх не цікавить, яким саме шляхом піде Україна після виборів? Навряд чи. Просто вони краще за будь-кого з нас знають і обох кандидатів, і їх команди, і ставлення світу до України. І знають, що не існує суттєвих відмінностей між Януковичем і Тимошенко, їх командами та шляхами, куди вони поведуть Україну. Якби справді 7 лютого вирішувалася доля України і шлях, яким вона піде, всі б ці політики, зціпивши зуби, зробили б свій вибір і закликали б проголосувати за когось одного, який ближче їхньому баченню вектора українського розвитку.

Тож зважте і на позицію цих відомих і досвідчених в політиці людей й не голосуйте за зло. Бо меншого зла не буває. Голосуючи за когось з цих двох – Януковича або Тимошенко – ви автоматично візьмете на себе відповідальність за те, що вони зроблять з країною. Голосуючи за так зване „менше зло”, ми потураємо цинізму політиків, які знають, що їм для перемоги не потрібно робити нічого для народу, просто наступного разу варто гарніше зіграти на публіку з екрану телевізора, аби народ обрав саме їх як менше зло. І таким чином ми це зло тільки збільшуємо, і при владі в Україні ЗАВЖДИ буде зло.

Обговорити цю статтю у форумі

додано: 05-02-2010 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1265379991.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.