Микола Гудкович: Майдан. Спогади спостерігача

додано: 23-11-2009 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1258968460.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

• Україна • До річнці Майдану •

Все почалося в жовтні, під час першого туру, коли я спокійно проголосував на своїй дільниці і очікував на те, що невдовзі Президентом буде Віктор Ющенко. Але не так сталося, як гадалося. Серед пояснень того, що сталося, пролунало слово «фальсифікації». Чи були вони, чи ні — я вирішив подивитися на власні очі, і на другий тур записався спостерігачем.

* * *

Тисячі людей юрмилися зранку в коридорах будинку на Пушкінській вулиці, чекаючи свого розподілу на виборчу дільницю. Я був в першій сотні, але отримав призначення тільки ввечері. Дніпропетровська область, селище Іларіонове.

Пізніше був інструктаж на Іллінській, 9, після якого я придбав собі примірник Кримінального та Кримінально-процесуального кодекса України, а також роздрукував Закон України «Про вибори Президента України» і вивчив напам'ять деякі положення.

* * *

Доїхав власним ходом. В залізничному селищі Іларіоновім на мене вже чекало посвідчення спостерігача. На дільниці мене та ще трьох спостерігачів від Ющенка прийняли із распростертими, вибачте за кліше, обіймами, і сказали, щоби ми, головне, не заважали, і все буде хорошо.

Заважати ми й не збиралися, навпаки.

* * *

Порушень виборчого законодавства ми не виявили, і спокійно чекали на відкриття дільниці. Відкрилася вона вчасно, і перший виборець несміливо пішов до столиків, де сиділи члени комісії. За ним другий і так далі. Паспорт, бюлетень, до кабінки. Паспорт, бюлетень, до кабінки. Здавалося, що все так і буде — чинно і благопристойно. Мені чомусь здалося навіть, що тут фальсифікацій не буде.

* * *

Невдовзі я поїхав з частиною комісії, яка забезпечувала голосування на дому, і мені навіть довірили носити урну. «Ось бачите, яке ставлення», — сказала мені одна з членів комісії, — «щоб ви не подумали, що тут дискримінація прихильників Ющенка. Ви будете з нами і все побачите».

І я дійсно все побачив: холодні будинки залізничників, просякнуті вологою та смородом, але завалені агітаційними газетами (мене вразив заголовок однієї статті, набраний величезними літерами — «Ющенко забрал у стариков пенсию»), жахливі селищні дороги, які сонце поступово перетворювало в ріки глевкого бруду, але головне — я нарешті побачив фальсифікації.

* * *

Голосування на дому було придумане для тих, хто з певних причин не може прийти на дільницю. Мені уявлялися хворі люди, інваліди, але іларіоновські любителі голосувати на дому здебільшого просто не хотіли пертися на дільницю, провалюючись по кісточки в грязюку.

В першому ж будинку, тітонька років тридцяти, заповнивши бюлетень, підійшла до членів комісії і показала їм його, додавши: «Вот! За нашего Виктора Федоровича!». Я нагадав їй, що вона не зобов'язана звітувати, за кого голосувала, але вона сказала, що їй нема чого соромитися (?). Я запитав членів комісії, чи багато тут таких несором'язивих, і мене негайно почали переконувати, що тут усе законно — просто люди пишаються своїм вибором. Ну гаразд, пишаються то пишаються.

В наступному будинку сталася трагічна сцена: голосувати мала сліпа бабуся, і я запитав її, чи знає вона прізвища канидатів. Можливо, не слід було цього робити, але відповідь прикро вразила всіх присутніх: бабуся промовила: «Каких там кандидатов, сынок! Я и свое-то имя-фамилию не помню уже!» і гірко заридала. Я запитав членів комісії, чи дійсно ця амнезійна бабуня писала заяву про голосування на дому, мені відповіли, що писала онука, а бабуся лише підписувала («То, что она слепая, ведь не причина лишать ее права голосовать, верно, Николай?»). Я сказав, що обґрунтовано сумніваюся, що бабуся вчинить акт власного волевиявлення і протестую, про що негайно складаю скаргу. Під важкими поглядами членів комісії я виніс урну з хати, зберігши її виборчу цноту.

Далі на нас чекала зустріч з юним лайдаком, якому ліньки було кудись іти. Він теж показав бюлетень членам комісії. Йому теж не було чого соромитися.

Далі я ще раз був вимушений втрутитися в процес обрання Президента, бо наступний виборець виявився настільки п'яним, що не міг стояти на ногах. Утім, він запевнив нас, що проголосує — «за Виктора нашего Федоровича», звісно. В свою чергу я запевнив присутніх, що якщо цей обриганець проголосує, то я напишу скаргу. Мене почали переконувати, що виборець, хоча і п'яний, все ж має власну волю і здатен її реалізувати. Я апелював до виборчого закону. Мене переконували, що закон тут ні до чого, «это жизнь, она сложнее закона, Николай». Життя виявилося дійсно складнішим за закон — під час дискусії алковиборець реалізував свою волю, вдаривши одного з членів комісії в груди. Не знаю чому, щось йому не сподобалося. …Янукович втратив ще один голос.

В одному з будинків я мав тривалу бесіду з виборцем, який не знав, що я спостерігач, але побачив, що я очевидно немісцевий. Він проголосував і теж показав бюлетень членам комісії. «За Ющенка!». Я застогнав. «Ви не зобов'язані…», — почав був я, але він перервав мене. «Молчи, щенок! Объясняю: почему я за Ющенко, почему те — за Хама!». Члени комісії сказали, що їм нецікаво і вони почекають на вулиці. А він продовжив: «Раз уж ты помогаешь этим дятлам, то знай: в село провели газ, подвели к каждому дому, но сам газ еще не дали. Однако многие уже разобрали свои дровяные печи, понимаешь?». Здається, я починав розуміти. «И теперь, если они не проголосуют за Януковича, то газ не дадут — ты заметил, какой у них холод? А я — умный! Я не разбирал печь, я запасся дровами, и теперь у меня дома — тропики, и я могу голосовать, за кого хочу, и скрывать мне, молодой человек, нечего, и бояться — тоже». Я все зрозумів. Не сказати, щоби я був вражений такими фактами, але все одно пізніше запитав членів комісії, чи це правда. Вони відповіли, що це маячня старого маразматика. Вони переконували мене, але так непереконливо, що я зрозумів — це таки правда.

Наступний будинок мене здивував — приємно і одночасно неприємно. Це був гарний новий двоповерховий будинок із гаражем. Під'їзна доріжка була заасфальтована, перед гаражем стояв «Лендкрузер». «Чому ж вони писали заяву про голосування на дому», — подумав я. — «Невже інваліди?».

З будинку вийшло подружжя років під сорок. Ми привіталися, і тут з'ясувалося, що вони якраз збираються їхати на дільницю, і жодних заяв про голосування на дому не писали. «Що ж ми, інваліди?» — розсміявся чоловік.

Членам комісії було не до сміху. Пояснити це вони не спромоглися, і я сказав, що або ми негайно їдемо на дільницю і перевіряємо всі заяви, або я… так-так, пишу скаргу. Це подіяло, і ми повернулися на дільницю.

(Щоби закінчити з темою голосування на дому, скажу, що після ревізії списків виборців-надомників довелося викреслити третину — бо їхні заяви були, в порушення закону, написані членами комісії).

* * *

А на самій дільниці теж було весело: члени комісії видавали бюлетені, не вимагаючи паспорту. Ми пояснювали їм, що так не можна, вони казали, що і так усіх знають. «…Карається», — хрипів я стомлено, вимахуючи книжкою Кодексу — «позбавленням волі від семи до дванадцяти років!». Це діяло, і члени комісії поверталися в вузькі межі закону.

Потім заступник голови комісії сказав, що спостерігачі вд Ющенка заважають, і що, коли ми не візьмемо за взірець спостерігача від Януковича, який дрімав в кутку дільниці, нас виженуть. Довівши йому як двічі два, що вигнати нас він не має права, ми продовжили працювати (або заважати, якщо стати на точку зору заступника голови).

А ще потім на дільницю прийшов дуже активний громадянин, який хотів проголосувати вдруге. Мій колега викрив його і наказав показати документи. Документів він не показав, але дременув геть з дільниці. Заступник голови з криком «Избирателей обижают» віджбурнув стіл, за яким сидів, і схопив мого колегу за горлянку. За хвилю всіх нас тримали міцні руки молодиків, що якогось лиха сиділи весь час у приміщенні дільниці. Між моїм колегою і заступником голови точилася жвава дискусія. Я теж долучився до дискусії, застосувавши Кодекс, щоправда, не зовсім за призначенням — я вдарив одного з нападників згорнутою в трубку книжечкою. Потім я зауважив міліціонера — він розгублено дивився на нас, не знаючи, що робити. «Помогите же», — закричав я, — «посторонние на участке!». Міліціонер зробив декілька лунатичних кроків у нашому напрямку, він напружено думав. Тим часом до кабінки підійшов громадянин з цілим стосом бюлетенів в руці, зайшов у кабінку, проголосував і вийшов геть. Ми розштовхали нападників, причому заступник голови комісії заволав, що я його вдарив Кримінальним Кодексом в обличчя. Міліціонер вийшов з коми. «А ну, ребята», — сказав він, — «те, которые уже проголосовали, уходите!». Хлопці залементували: «Та ты чё, Ванёк?», але міліціонер Ваня підвищив голос: «Все вон, я сказал! Дегенераты!». Дегенерати пішли геть, погрожуючи вбити нас після закриття дільниці. Заступник голови комісії голосно промовив: «Инцидент исчерпан», і виборчий процес продовжився.

(Всі сто бюлетенів, вкинені під час заворушення, було визнано недійсними).

* * *

Далі було теж не без пригод.

Приїхала бригада спортсменів із фальшивими відкріпними — але про неї нас заздалегідь попередили: вже було відомо, яка серія у фальшивих відкріпних і як вони виглядають. Під час підрахунку всі спортсменські бюлетені було визнано недійсними.

Члени комісії і далі забували вимагати паспорти, ми цитували Кримінальний кодекс.

Нас намагалися напоїти — під виглядом вечері.

Під час підрахунку голосів донька голови комісії винайшла прискорений спосіб підрахунку: порахувати всі бюлетені, потім усі голоси за Ющенка, — і відняти від першого числа друге. Більшість членів комісії радо погодилася. Довелося пояснити, що це спосіб, хоча і дуже швидкий, є протизаконним, і такі ноу-хау караються позбавленням волі… «Знаем-знаем», — закричали члени комісії, — «от семи до двенадцати!».

За Януковича намагалися зараховувати зіпсовані бюлетені, наприклад, бюлетень з короткою лайкою напроти прізвища Януковича. «Волеизъявление очевидно!» — сказав заступник голови комісії. Я набрав в легені повітря, щоби заперечити, але мене випередила голова комісії. «Не будьте идиотом», — сказала вона стомлено, — «кто же хочет козла в Президенты».

Підрахунок закінчився, ми отримали протоколи з мокрими печатками, і пішли ночувати до місцевого активіста. На виході з дільниці нас наздогнав один із членів комісії. «Сволочи вы», — сказав він без жодної злоби, — «у нас по плану была явка — 95%, а процент за Януковича — 98%. Из-за вас явка 85%, …, а процент за Яныка — 92%. Это капец». Він потиснув нам руки на прощання і уїхав. Ми лишилися вчотирьох на пустій темній вулиці. Ми згадали про молодих дегенератів, які обіцяли вбити нас. Але вони вочевидь забули, і ми спокійно дісталися до домівки активіста. Поївши, я заснув сном мерця.

* * *

22 листопада 2004 року я їхав поїздом «Дніпро» до Києва. В моєму купе сидів бізнесмен з ноутбуком і напружено клацав клавішами. Я вийшов в коридор і помітив там схожу на мене людину — пом'яту, з утомленими очима і дводенною щетиною. В його очах було щось таке, що я зрозумів, що він теж спостерігач. Ми розговорилися, і він розповів про свої враження, а я — про свої. І я, і він стали свідками добре організованих фальсифікацій на користь Віктора Януковича. З цим треба було щось робити, але що?

В Києві я першим чином завіз протоколи до виборчого штабу Ющенка, а потім поїхав на Майдан Незалежності, бо завдяки «Обкому» в своєму мобільнику знав усі новини, і знав, що на Майдані щось починається.

На Майдані я отримав відповідь на питання «що робити». Тут щось дійсно починалося. Тут були вже тисячі людей, які теж вважали, що треба щось робити з масштабними та очевидно системними фальсифікаціями, за допомогою яких Віктор Янукович намагався стати Президентом. Закон було порушено можновладцями та посадовими особами, і громадяни зробили те, що змогли — вийшли, щоби захистити принцип верховенство права — навіть ті, хто не знав про такий принцип.

На Майдані почалося усвідомлення українцями того простого факту, що сотні тисяч небайдужих людей сильніші за систему беззаконня та свавілля. І цей урок, попри будь-які подальші події, — найголовніше, що дав Майдан.

Це було круто. Багато чого змінилося з 2004-го року, але я абсолютно ні про що не шкодую, і ні в чому дійсно цінному не розчарувався. Далі обов'язково буде.

Обговорити цю статтю у форумі

додано: 23-11-2009 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1258968460.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.