Володимир Мартинюк: Вдячність Майдану.

додано: 22-11-2009 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1258904009.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

• Україна • Суспільство •

Як відомо невдячність є одним із найсуворіше караних богом гріхів. Але чи не головним важелем і бойовим „гаслом” повзучої анти майданної контрреволюції, яка почалася у 2005 році і триває по сьогоднішній день, є нав’язування, принаймні частині народу, тези про те, що вони не отримали від Майдану чогось такого, за що ці люди там нібито стояли.

Скажу чесно, що я майже ніколи не чую таких скарг від людей, які дійсно стояли на Майдані, щось активно робили для цього , жертвували чимось, іноді дуже дорогим і необхідним. Однак дуже охоче цю пісню підтримують ті, які з самого початку, з найрізноманітніших причин, найчастіше внаслідок підсвідомої неприязні до демократії, ставилися до Майдану з осторогою і недовірою. Так, вони врешті решт піддавалися на вплив позитивної аури Майдану, по вихідних приходили на короткі екскурсії на Площу Незалежності , і можливо навіть у себе на роботі, раз чи два допомагали готувати бутерброди чи чай для учасників наметового містечка.

Одна моя знайома була на Майдані лише один однісінький раз – тоді коли за недолугої ініціативи Томенка ніби то мали видавати „посвідчення учасника помаранчевої революції”. Посвідчення звісно не отримала, за те натовп добряче нам’яв боки і моїй знайомій і багатьом іншим, охочих отримати черговий варіант „чорнобильської довідки”.

З того часу у моєї знайомої і появилася тема, що на Майдані „народ обдурили”. Цікаво що з кожним місяцем , який минав , її „революційно-майданна активність” про яку вона всім охоче розповідає, все збільшувалася і збільшувалася , досягнувши сьогодні сакрального формулювання „ми мерзли на майдані”. При цьому сперечатися нема сенсу - новоспечений „герой майдану” сам свято вірить в те що розповідає. Людина до речі є переконаними виборцем Тимошенко, що втім не заважає їй твердити що краще тоді було голосувати за Януковича, ну і звісно, до самозабуття, лає Ющенка, всіма тими словами і зворотами , які їй щедро пропонує телевізор і російськомовна бульварна преса. На жаль багато інших людей які це слухають не можуть нічого відповісти - чи з небажання підтримувати таку розмову, чи просто з розгубленості . Сидячи в ново-придбаних квартирах, за заставленими багатим наїдками столами , вони мовчки слухають довжелезні тиради про те, як важко стало жити народу при помаранчевих, відриваючись хіба що на те, аби подивитися через вікно , чи часом не вкрали кредитну іномарку, придбану в період з 2005 по 2008 ріку.

Соціологи у всьому світі відмічають рідкісну невдячність середнього обивателя будь якої країни і будь якої національності – він миттєво забуває все хороше що недавно появилося , і починає вважати що так було завжди, і більше того - так і повинно бути завжди. Однак добре зауважує щонайменші погіршення та образи, і готовий підтримати тих хто на тих погіршеннях та образах спекулює. З одного боку така невдячність перешкоджає обивателю об’єктивно бачити світ і коли небудь піднятися до якого вищого суспільного статусу, тобто перестати бути посереднім обивателем. Чомусь, мало хто признається про те, що в нього з 2005 року виросли заплати і пенсії, піднялися соціальні виплати , ніхто не згадує хоча би отої ж допомоги при народженню дитини, яку отримували і отримують або вони самі , або їхні близькі родичі чи просто знайомі.

Українцям пісоля 2004 року вдалося остаточно вирватися із найгіршого капкану кучмізму - штучного обмеження рівня споживання і знецінення вартості робочої . Україні, на якийсь час вдалося долучитися до всесвітніх фінансових потоків. І на велике щастя українці брали гроші не лише на купівлю нових телевізорів і авто. Побудовано безліч нових бізнес-закладів - малих і великих, кафе, майстерень, маленьких і великих заводиків, збудовано багато нового житла та нових промислових, офісних споруд. І все це відображене у конкретних цифрах росту національного валового продукту, особистого споживання громадян, росту мережі і обороту торгових і розважальних центрів, підняття матеріального рівня основної маси населення..

Але післяпомарнчевий економічний бум почався не з кредитів, а із зарплат. Саме виторги, картки, депозити посилили банківську систему, яка почала кредитувати бізнес , іпотеку і потім споживання. На жаль Україна не змогла перетравити кредитний дощ із зарубіжжя, можливо тому що простих споживачів не було досвіду, а конституційна війна Тимошенко , Мороза і Янковича з Ющенком не дозволяла виробляти якусь загальнонаціональну фінасову політику.
Все це шановні скиглії про погане життя – створювало, , і навіть зараз попри „всевітньо-тимошенківську” економічну кризу створює нові робочі місця (наприклад у будівництві), і ще більше створюватиме їх у майбутньому.

Бог не любить невдячно-тупих - якщо комусь влом полічити свої доходи до 2004 і після цього, купивши авто, отримавши нову роботу із такою заплатою в баксах як у 2001 у гривнях, людина далі скиглить, як їй погано, і шукає „нового пророка” у Тимошенко, Януковичу, Тігіпкові чи Яценюку, то ця людина обов’язково отримає те про що вона "молиться" - біду і злидні.

На жаль буквально через лічені тижні після завершення Майдану розпочалося відновлення і утвердження влади „посткучмівської”, а насправді пострадянської політичної верхівки. Фактично її всесилля помаранчева революції лише трохи похитнула, поставила під сумнів її мниму вічність і непорушність, та продемонструвала це всьому світу і в першу чергу самим представникам цієї влади. Тому зрозумілий азарт і намагання „колишніх есересерівських” довести що все не так, принизити помаранчеву революцію, Майдан та його учасників.

Першим неприємним дзвінком стали так звані „самогубства” Кирпи і Кравченка. Система цинічно і нахабно усунула небажаного свідка свої злочинів в особі Кравченка , і вже не тільки свідка , але й потенційного конструктивного і впливово державного діяча, в особі Кирпи. Подальша пошло-цинічна реакція на це новоспечених голови СБУ Турчинова, міліцейського міністра Луценка та ново відреставрованого ген прокурора Піскуна для мене особисто означали лише одне – все починається знову. Нажаль це враження швидко забулося , я особисто поринув у справи і можливості які відкрилися через послаблення корупційно-адміністративного контролю, покращення бізнесового клімату , на жаль тимчасове. Так само повелися і багато інших активістів і учасників Помаранчевої революції . Ми подумали - ось є Президент, карти йому в руки , нехай тепер і вирішує всі проблеми сам, а ми займемося своїми приватним, цивільним справами.

Але це була велика помилка - Демократичний президент не може бути сильним без простих громадян Якщо ми хочемо аби свою силу і твердість Президент отримував не від нас громадян, то мусимо погодитися з існуванням в Україні авторитарного і недемократичного устрою. Що врешті-решт багато з нас робили і робить, зараз, лаючи Ющенка, не вникаючи особливо в подробиці і деталі процесу керування державою, і сприяючи таким чином Януковичу і Тимошенко.

Я не вважаю помаранчевими, а тим більше не вважаю „демократами” ні Тимошенко, ні її теперішніх послідовників у Верховній Раді . Врешті вона ще у 2005 цілком чесно поміняла свої політичні кольори з помаранчевих на біло-червоні. На мій погляд – Тимошенко , які багато з її адептів були просто або тимчасовими союзниками, або й звичайнісінькими „засланими козачками” кучмізму в таборі помаранчевої революції.
І чи не найголовнішою „засланою козачкою” виявилася наша відома пані Юля Тимошенко.

Хто сумнівається щодо справжньої суті і ролі Тимошенко в Помаранчевій революції, окрім звісно маячіння на трибуні Майдану і екранах телевізора, нехай просто порівняє результати голосувань у тих областях, виборчі штаби в які були віддані під контроль Тимошенко та її партії, згідно коаліційної угоди липня 2004 року, з рейтингом Ющенка, який він мав у цих регіонах до липня. Врешті я також не вірю що Тимошенко не знала, що саме ховається за тодішніми публічним натяками Медведчука, що Ющенка як президента „не стане”, не вірю що вона абсолютно випадково в часі Майдану зустрічалася з координатором антипомаранчевого російсько-українського штабу , реґіоналом Клюєвим.

Але віра це звісно проблема особистого вибору. Тому я не збираюся нікому цю мою віру-невіру нав’язувати. Але й прошу інших не намагатися переконувати мене у протилежному.


Обговорити цю статтю у форумі

додано: 22-11-2009 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1258904009.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.