Олекса Чукас: Від України не втечеш (деякі підходи до національної ідеї)

додано: 22-11-2009 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1258873297.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Для "Майдану"

• Україна • Політика •

<sup>“Німець каже – ви моголи. – “Моголи, моголи \”,
- золотого Тамерлана онучата голі.
Німець каже – ви слов’яни. – “Слов’яни, слов’яни,
- славних прадідів великих правнуки погані”.
(Т.Шевченко)</sup>

За роки незалежності ми, як нація, надбали чимало досвіду, але й купу проблем на додачу. За той період часу, який існує незалежна Україна інші народи здобуввши вольну із соцтабору вже досягли певних результатів, а ми починаємо відчувати все помітніше відставання. Втрата економічних позицій, неадекватність еліт, наростання зовнішніх загроз, фатальний демографічний тренд.

З іншого боку, наші співвітчизники не пасуть задніх в різних сферах людської діяльності, як поодинці, так і здатністю до організованих зусиль. Чому в нас в порівнянні з сусідами з національною ідеєю якось не складається, лідери розчаровують а молодь дезорієнтована, зіпсовані суспільні регулятори?

Моделі які намагаються втілити в життя різні наші політичні сили ґрунтуються або на ідеї поборення або такі, що виключають громадянське суспільство як державний чинник і стимулюють патерналістські настрої, а це є небезпечно для молодої держави, та ще й за жалюгідного стану еліти, яка засвоїла лише один спосіб управління - "поділяй і владарюй". Такий стан речей є наслідком проблем самоідентифікації. Або як, сказав пан Северин, скільки націоналістів, скільки й націоналізмів, "включно з тими, хто з тих чи інших причин уникає такої самоідентифікації". Як нам віднайти те, що тримає нас, за що варто боротись, до чого можна прив’язати систему координат нашого ментального простору?

Ніхто і ніщо не дасть нам кращої поради ніж наша власна історія, яку в нас так довго крали(навіть недавню), яка далеко ще не вповні оцінена, і яку ще не всі можуть сприйняти.

Тому коротко але здалеку.

В питанні визначення, хто ми є, ніяк не оминути трипільців. Тут ідеться не про сакральні смисли. І немає великого значення який процент трипільських генів припадає на кожного свідомого українця, чи були самі трипільці автохтонами, чи прийшли з інших країв, а йдеться про те, що саме відносини, що виникали по течії Дніпра від гирла до Прип'яті і визначали головний історичний сюжет цього краю, який ми нині називаємо Україною. Очевидним досягненнями трипільської культури, судячи з археологічних знахідок, були механізми функціонування масштабних суспільств, або протоцивілізації, які були можливі завдяки принципу делегуванню владних повноважень.

Одним з наслідків культурного месіанства стало те, що трипільці врешті зіткнулися з натиском варварських племен, і на цьому їх протоцивілізація дезінтегрувалась як певна формація.

Оскільки ми не маємо в результаті широких археологічних досліджень ні свідчень масового винищення трипільців, ні масового переміщення їх в інші місця, логічно було б припустити їх бодай часткову асиміляцію, як пристосування до співіснування з сусідами-варварами, з використанням того ж механізму делегування влади. Така трипільська особливість мала ще один наслідок, здатність "пропускати" через свою територію маси переселенців. При цьому відбувався культурний обмін і часткове генетичне змішування, зокрема з індоєвропейцями, які в часи сходження трипільців робили потужні інвазії в Європу.

Наступну певним чином окреслену формацію ми спостерігаємо на території України в скіфські часи. Так зване Скіфське царство. Скіфське царство власне складалося з трьох царств ( тобто кожне із цих трьох царств мали свого царя): "царські" скіфи - найбільш войовнича частина, що час від часу організовувала військові експедиції , прості скіфи - вони більш займалися мирними справами, тісно взаємодіяли з менш розвиненими племенами (навіть мезолітичної культури) на північному сході; і скіфи-землероби, які (sic!) за однозначним свідченням Геродота були "не скіфами". Це царство з трьома різними укладами проіснувало декілька століть, попри те , що скіфи були дуже суворі до тих, хто насмілювався порушувати їх звичаї. Тобто був особливий механізм толерування відмінностей між цими трьома царствами. І знову ж, якраз скіфи-землероби делегували "царським" скіфам право «будувати відносини» з навколишнім світом. Нагадаю, землероби були на Захід від Дніпра, прості скіфи на Схід, в Причорномор’ї і Приазов’ї - царські скіфи.

Доречи, а звідки на Правобережжі взялися "не зовсім скіфи", які були спроможні творити рівноправний союз із справжніми степовими завойовниками, та ще й продукувати збіжжя в вельми товарних об’ємах, що вистачало для торгівлі по всьому Середземномор’ю, якщо відкинути гіпотезу трипільського спадку? Ще одне, за зовнішніми ознаками землероби намагались бути схожими на кочівників, це може свідчити про їх дуже розвинену здатність до адаптації. Слов’янський вплив розповсюдився на теренах колишніх скіфів-землеробів непомітно і органічно. Значною мірою просто відбулась слов’янізація. І для цього можна знайти підтвердження в подальшому розвитку. А також літописах.

Взаємини русів і кочівників теж не були такими простими, як ми звикли уявляти. Кочівники не тільки воювали з русами а й виставляли військо на заклик руських князів. Не епізодично, а систематично. Якби не це, неможливий би був спільний виступ русів і половців проти монголів на Калці. Плюс слов’янізовані кочівники - бродники.

Чергова окреслена суто українська формація постає козацької доби. Проте Дніпро знову розмежовує Схід і Захід. На Схід - козача вольниця, на Захід - посполитий люд.

Були досить гарні шанси відновити єдину державу на всіх українських землях, однак в ці розклади необачно втягнули Московське царство. Москва зруйнувала державні тенденції в Україні.

Після краху династії Романових, коли Україна отримала шанс відновити державність, східний вектор і західний знову себе проявили. І знову різна ментальність проявилась не в сприятливий для оформлення державності спосіб. Схід стихійно воєнізувався через селянські общини, а Київська влада намагалась побудувати держави за західними зразками.

Історичну ретроспективу проведено для того, щоб пересвідчитись, що чинники, які формували Україну в північно-західному напрямку і південно-східному мали різну природу. Крім того, є підстави дуже сильно підозрювати, що на місцях в усі періоди зберігалась достатня маса автохтонів, достатня для ментальних впливів на новоприбульців, як на сході, так і на заході і достатня для впливу на генетичному рівні.

Хоча не можемо не враховувати того нищівного удару, який був завданий українству в ХХ ст. сталінським режимом і війною.

Трохи окреміший статус в цьому дискурсі отримує Галичина, вона стоїть трохи осторонь великого розлому, за спинами наддніпрян, тому з націоналізмом у них проблем не було.

При бажанні можна і далі виділяти регіони за певними особливостями, але вже визначених достатньо для моделювання проблем ідентифікації. Ми маємо самі в них розібратися, доки на цьому нас не розібрали "доброзичливці". Відомий з 2004 року політтехнологічний прийом, коли використовуючи зазначений регіональний поділ, "розсортували" українського виборця. З іншого боку неможливо погодитись з міфом, що українців розділили на Захід та Схід вибори 2004 року, ще в часи Совєтского Союзу ходили анекдоти в яких Україна поділялась на "кацапщину", "хохляндію" і "бендерштат", це можна розцінювати, як на побутовому рівні сприймалися регіональні відмінності.

Інший міф, вже досить розвінчаний, але ще має ходження, це виведення українського етносу до часів пізнього середньовіччя. Зараз домінує думка, що початок українців слід шукати з кінця античних часів, заснування Києва та слов’янізації території яку займає сучасна Україна. З цією думкою можна погодитись, а можна й ні, у будь-якому випадку вона не наближає нас до розуміння проблем української ідентифікації. Для цього треба звернути увагу на особливості, корені яких лежать ще глибше в минулому.

Для спрощення людність, в місцевостях, обабіч середньої течії Дніпра, де займалися землеробством до і за скіфських часів назвемо "трипільцями", а тих, хто мешкає на південь і на схід - "скіфами". Походження тут над-то значної ролі не відіграє, з часом все вписується в усталений геополітичний пейзаж. Хоча, що стосується сходу, то на ньому не так багато часу минуло від останніх демографічних зсувів.

Відносини між "скіфами" і "трипільцями" за тисячоліття обросли певними традиціями, які в різних формах проявлялись повсякчас і проявляються донині. Більше того, століття спільного існування в стані ментального розмежування не могли не позначитися на культурі українців. Можна сказати, історична місія перетворення ментального контрасту у мирну енергію розвитку покладена на українську людність. Сформулювати об’єднуючу національну ідею для спільноти, яка знаходиться в різних системах цінностей завдання нетривіальне. В одній єдиній парадигмі неможливо врахувати всі належні складові, які пасували б і для сходу і для заходу. Логічно було б мати дві, так би мовити, повноцінні національні ідеї, і одну інтегральну. Яким чином це можна зробити? Який вигляд матиме лідер, який намагатиметься для різних аудиторій виголошувати різні ідеї? Очевидно це несерйозно (хоча деякі наші політики так і намагаються чинити) агітаційне поле загальнодержавного лідера не повинне виходити за межі інтегральної ідеї, але наразі воно, принаймі спершу, не над-то широке і досить поверхневе, але його розширення і поглиблення - справа часу і зайвий поспіх тут недоречний. Натомість паралельно розвиваються "трипільська" і "скіфська" концепції. Причому, з першою питань майже немає, над нею досить цілеспрямовано і ретельно попрацювала багато видатних людей а от "скіфська" ідея не знайшла достойного вираження, цьому було багато причин, але головна - втручання кремлівських ідеологів і, звичайно, декілька хвиль значної демографічної експансії зі сходу після ретельного проріднення аборигенів. Потрібна чітка продумана послідовна державна політика, по знешкодженню московських впливів. Робити це треба без зайвого галасу і реклами. А також набратися терпіння. Можна зрозуміти дії Президента, коли він намагається належним чином вшанувати воїнів УПА, але важко це сприймається, коли в той же час вся країна обставлена ідолами поневолювачів. Треба бути послідовними; чинити так, як це робиться зараз - майже те саме, що засівати незоране поле, може якась зернина й проросте, але бур’янів буде більше. Звичайно для "україно-скіфської" національної ідеї потрібен сильний провідник, націоналіст східного типу, ім’я якого не асоціюється ні з УПА ні з Бандерою, ні з трипільськими горщиками, але скіфи, Запорізька Січ, Гуляй-Поле - приблизно такий героїчний асоціативний ряд має за ним зринати.

Головне - залишити поза грою Москву. Великим випробуванням на цьому шляху є мовна політика. Гадаю, що ми повинні зрозуміти таку річ - не Москва породила так званий "русский язык", і не Котляревський був першим українським писменником. Тому, треба відділяти мух від котлет, Москва справді долучалась до витіснення української мови, але й без неї русский язык розповсюджувався на українських теренах, а Гоголь таки справжній український письменник, як і Короленко і багато інших. Щодо використання мови як державної, всі повинні зрозуміти, зараз кошти є лише на одну, ту, яка древніша. Коли в країні запанує атмосфера довіри між Сходом і Заходом, можна буде більш гармонізувати "скіфську" і "трипільську" ідеї, та навряд успішним будуть намагання витіснення однієї іншою. Більше того це завжди буде викликати спротив всередині країни, слідом і спокусу у недружніх сусідів.

Щодо федералістичних настроїв, які виникають на грунті розділенності, то проти них є два заперечення: 1) нормально коли в федерацію об’єднуються, а не навпаки; 2) державна унітарність України історично вистраждана.

Ще одне, національна ідея, яка обмежується парадигмою "вельми універсальною: вільно жити, добре жити, безпечно жити" не є життєздатною, вона протиприродна, середоще сучасне вельми конкурентне, щоб щось мати, треба щось дати. Національна різноманітність - одна з головних умов існування людства, нації, які не піклуються про розвиток власної культури є паразитами. Шануймося.


^{Обговорення - на форумі Майдану, тут:
http://www2.maidan.org.ua/n/free/1258803717}

додано: 22-11-2009 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1258873297.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.