Андрій Левус: Конотопська битва триває

додано: 11-07-2009 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1247319409.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Для Майдану

• • Суспільство •

Конотопська битва триває

Є війни, які не закінчуються ніколи. Є битви, які тривають від століття до століття. Для українців такою битвою, яка переросла рівень історичної події, є Конотопська битва.

Століттями місцеві українофіли-шароварники культивували образ українця як скривдженної, ображеної та переляканої істоти. Століттями чужинецькі пропагандисти старанно виводили образ українця, як малокультурного, хуторянського салоїдного бидла.

Саме тому з пам`яті нації намагалися стерти спомин про Конотопську перемогу 1659 року. Звитяга гетьмана Івана Виговського не вписувалась у рамки уявлень про українців. Надто викличною, надто величною, надто різкою є ця подія. Шароварники апріорі не можуть адаптувати міфу про успішного українця, а російська пропагандивна машина намагається взагалі замовчати таку принизливу для Кремля подію.

Однак, саме сьогодні, саме в цей смутний час, час зневіри і тотального розчарування українцям просто необхідно згадати момент великої перемоги, момент величі.

Хтось скаже «Під час кризи історія неактуальна». Хтось скаже «Святкування Конотопської перемоги остаточно посварить нас з Росією». Однак, їхніми устами говорить генетичний страх раба перед своїм господарем. Рабська псевдоеліта, яка звикла прогинатися перед будь ким, продавати націю гуртом і вроздріб, боїться всього, що не вписується у їхні тваринні інстинкти розмноження та споживання.

Саме така кліка продажних козацьких старшин під проводом Пушкаря і Барабаша організувала змову проти Івана Виговського і намагалася, скинувши його, віддати Україну Москві. Вам це нічого не нагадує? Місяць тому Тимошенко і Янукович організовували злову проти українського Президента, нашої Конституції та української нації вцілому.

Три століття минуло, але Україна не змінилась. Як і тоді, так і сьогодні, глава держави намагається врятувати її від смертельних обіймів північного сусіда. Як і тоді, частина провідної верстви потакає низьким інстинктам плебсу, інтригує проти держави, йде на зраду задля того, щоб посісти впливове місце у якій небуть малоросійській колегії.

Зрада Пушкаря і Барабаша провалилась і вони посіли «почесні місця» на палях. Змова Тимошенко і Януковича теж. Треба сподіватися, що народ на виборах покарає цих змовників.

Попереду новий бій. Цей бій без зброї та пострілів. Це бій інформаційний та політичний. І відбудеться він 17 січня 2010 року. Українцям нав`язують вибір між двома маріонетками Москви, між Януковичем і Тимошенко. Ми є свідками віртуального двобою між ставлениками Путіна. Це вибір без вибору. Виграє Янукович чи Тимошенко – результат один – Україна знову стане колонією Росії. Тимошенко продукт для Правобережної України, а Янукович для Лівобережної. Їхня війна між собою - це танець нанайських хлопчиків – наче б`ються, а насправді танцюють. Вони врахували наче все. Поділили ресурси, телеканали, олігархів. Кремлівські політтехнологи написали майже ідеальну схему, згідно якої цього разу Путін точно отримує Україну. Однак, граблі 2004 року не стали уроком для кремлівських мудреців. У свою формулу вони забули вписати найважливішу величину – фактор нації.

Що б там не скиглили вічно незадоволені тюхтії, за ці 5 років Україна змінилася. Головне - змінилася суспільна свідомість. Школа демократії іноді жорстока, але все таки пішла на користь. Українці навчилися мислити і аналізувати. Українці відчули, вибачте за пафос, солодкий присмак свободи. Так, вони незадоволенні, знедолені і апатичні. Однак, як тільки на обрії вони побачать обриси нових кайданів, вони повстануть. Вони не дозволять більше нікому безпідставно називати себе молодшим братом. Українці більше не повернуться в рабство. Тому, що ми нація вільних людей, яку попри всі невдачі, чекають нові великі перемоги і нові здобутки.

Тоді, 350 років тому, частина істеблішменту очевидно казала Виговському – воювати з Москвою безглуздя. Сьогодні теж нас лякають рейтингами та ресурсами фаворитів виборчих перегонів. Однак Виговський став великим саме завдяки цій перемозі, а Україна отримала шанс на державність.

Рабські серця глухі до поклику сурм. І нехай нас горстка, і нехай наші сили малі, і нехай наші шанси невеликі - ми повинні з гідністю і відвагою, яку демонстрували наші предки, вступити в цей бій, і якщо навіть не перемогти, то створити вагомі підстави для нової Конотопської перемоги.

Андрій Левус

додано: 11-07-2009 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1247319409.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.