Юрій Гірний: ЗВЕРНЕННЯ ДО ПАНА ПРЕЗИДЕНТА РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА

додано: 05-03-2010 // // URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1267746353.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

• Політика •

Брешеш, людоморе!

За святую правду-волю

Розбойник не стане,

Не розкує закований

У ваші кайдани

Народ темний, не заріже

Лукавого сина,

Не розіб’є живе серце

За свою країну.

Т. Шевченко. Холодний Яр

У польськомовній газеті «Кур’єр галіцийський» [Kurier galicyjski] №3(103) від 12-25 лютого 2010 року була опублікована Заява Президента Польщі Пана Лєха Качиньського від 4 лютого 2010 року щодо надання Степанові Бандері звання «Героя України».

Цю заяву можна розцінити як втручання у внутрішні справи України, на що не спромоглися дати гідну відповідь ані Міністерство закордонних справ, ані Секретаріат Президента України. Напевне, відсутні фахівці з польського питання, що змусило мене, громадянина України, звернутися безпосередньо до Президента Польщі зі спростуванням висунутих звинувачень.

ЗВЕРНЕННЯ ДО ПАНА ПРЕЗИДЕНТА РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА

Шановний Пане Президенте,У польській та російській пресі появилися негативні оцінки у справі надання Степанові Бандері Президентом Ющенком звання Героя України.

Щоби зрозуміти це питання і цю особистість краще, звернімося до не так далеких історичних подій.

Виникає питання, чи є позитивною особою для поляка або українця Катерина ІІ? Очевидно, що – ні, бо була ініціаторкою розчленування Польщі, а для українця була тією особою, яка знищила Запорізьку Січ – джерело незалежності України – і ввела кріпацтво для більшості українського населення. Але для росіян вона є шанованою особистістю, адже незважаючи на те, що погано володіла російською мовою, вона зміцнювала потугу Росії і творила імперію. Такою самою є основа фанцузько-німецьких відносин. Кожний народ має своїх героїв і противників, бо немає спільної історії, а є суворі умови життя – кожний народ бореться за своє існування. Правда полягає у тому, що часто держави створюють насильством і неправдою, незважаючи на те, що прийдешні покоління змушені будуть виправляти гріхи своїх попередників.

Може не варто звертатися до старих справ, але без їх аналізу і усвідомлення допущених помилок не можна будувати позитивні польсько-українські відносини.

Після Першої Світової війни на карті Європи не було місця для України і то – з вини польської сторони. Версальський Пакт розділив Україну. Велика гіркота, незадоволення та розчаруванням характеризували моральний стан народу. Чи могла тогочасна молодь з тим миритися? – Ні! Чи мали українці, котрі становили 13,9% загальної кількості населення і опинилися в кордонах Польської держави, забезпечені умови свого розвитку – дуже і дуже обмежені. Більше того, у посвідченнях особи не вказувалося національності, а зазначали тільки віровизнання, назви «українець» офіційно не існувало.

По-перше, освіта. На теренах Західної України в усіх початкових школах було введене навчання польською мовою, хоча більшість населення була українською. У Львові українськими були: одна приватна реміснича школа, одна державна гімназія, одна державна вчительська семінарія, одна приватна вчительська семінарія сестер Василіянок, кілька приватних гімназій в Бережанах, Рогатині та інших містах. Фінансування загальної освіти у східних воєводствах було значно меншим, ніж у західних. Український Університет був заборонений і змушений був перенестися до Праги, а ряду науковцям – учасникам визвольних змагань за волю України було анульовано вчені звання і дипломи про вищу освіту. Українська молодь мала обмежену можливість вчитися у польських вищих навчальних закладах. В усіх вищих навчальних закладах Львова, крім Академії Зарубіжної Торгівлі, було впроваджено засаду „numerus clausa” (обмеження) для національних меншин. У навчальному 1935/36 році загальна кількість слухачів вищих шкіл Польщі була 47161, з них греко-католиків і православних було 2765, що становило 5,86%. У львівському, станіславівському, тернопільському, волинському, поліському воєводствах, на Підляшшю, Лемківщині, де переважало непольське населення, уся державна адміністрація, суди були виключно в руках поляків. Роботу у державних інституціях можна було отримати тільки змінивши віровизнання, що було рівнозначним зміні нації. Державні службовці, як правило, були елементом чужим і налаштованим зверхньо, а інколи – вороже щодо українського народу. Витрати на соціальні потреби в регіонах з перевагою польського населення перевищували у 2,76 разів витрати на ті ж самі потреби у місцевостях із переважно українським населенням.

Так, був замах на міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького, Але хто організував пацифікацію, хто був відповідальним за спалені сільські оселі, знищене майно, за тисячі скалічених українських селян? А відбувалось ось так. Військо оточувало село так, що з кільця неможливо було вирватися, а потім спеціальний підрозділ вступав у село і починалася пацифікація – арешти активістів «Просвіти», «Сільського господара», «Маслосоюзу» і висилання їх до концентраційного табору «Береза Картузька», руйнування «Народного дому» та інших громадських приміщень. Решта селян отримували по 50 буків. Не кожний витримував такі знущання і після побиття помалу умирав. У Львові та інших містах і містечках було трохи інакше: корпоранти – переважно шовіністично налаштована міська шумовина, нападали на українські установи і їх руйнували, поліція сприяла цьому або «не бачила» і навіть тоді, як її тягнули до місця злочину. Офіційні звертання Української Парламентської Репрезентації до Уряду ІІ Речіпосполитої були безрезультатними. Чи це дивний збіг обставин, чи запланована акція? У ті ж самі часи на Східній Україні нищили український народ голодом, а в Східній Галичині – пацифікацією. Власне щоби звернути увагу світової громадськості на нехтування правом, застерегти тогочасні офіційні органи від подальших знущань над українським населенням, було вчинено цей атентат над організатором і натхненником пацифікації. Навіть звір, як відчуває смерть, затято бореться за своє існування, тим більше людина і весь народ.

Так, була Волинь, не надто славна сторінка у польсько-українських стосунках і, як кожна людська трагедія, вона викликає співчуття. Це є наслідки, про які багато написано, про котрі знаємо і теж жаліємо, що так багато було людського терпіння. Але кожне явище має свою першопричину. Тому мусимо розглянути причини, щоби такі події більше ніколи не повторювалися. Попередньо, у міжвоєнний час, Польською державою велася політика колонізації Волині шляхом переселення малоземельних польських селян через заохочування їх різними фінансовими, податковими пільгами, низьким банківським кредитом, гарантованим страхуванням можливих збитків тощо. Було заборонено продаж землі сільськогосподарського призначення українцям, а у містах, якщо поляк продав нерухомість українцеві, зустрічався з публічним осудом. Знищувано православні церкви на Холмщині, з цього приводу до уряду Польщі звертався греко-католицький митрополит гр. Андрей Шептицький. Але усе було намарне. Під час німецької окупації волинські осадники (так називали цих колоністів) співпрацювали з німецькими, а пізніше – радянськими окупантами. Тут хотів би навести слова з польського патріотичного гімну „Nie będzie Niemec pluł nam w twarz i dzieci nam germanił....” «не буде німець в обличчя нам плювати і нам дітей німечити…». Чи ж би українці Волині та Східної Галичини мали мати інші почуття, ніж поляки до німців? Сумніваюся, чи поляки зі Шлезька розглядали ідентичні дії Бісмарка з великим ентузіазмом, це напевне було причиною повстань на Шлезьку. Єдина різниця полягає у тому, що Німецький Райх робив те саме, але повільно майже протягом століття, а на Волині цей процес проходив у короткім часі і різко, тому був більш зримий і болісний для українського населення. Власне, це й було причиною жорсткого відношення українців до поляків. Тут наведено тільки малу частку соціально-політичних фактів з міжвоєнного часу. Достатньо взяти довоєнні польські газети і переглянути їх неупередженим поглядом, щоби переконатися у незліченності подібних випадків. Таку школу виховання і усвідомлення національної ідентичності отримали ті люди, котрі потім поповнили ряди ОУН і УПА.

Чи поляки осуджують Юзефа Пілсудського? Адже він теж прибирав неправовим шляхом своїх противників, зокрема генерала Загурського, інших посадив до концтабору. В 1926 році вчинив травневий переворот, бо у Польській державі, яка виникла з трьох частин, що входили попередньо до Росії, Прусії і Австро-Угорщини, був безлад, часта зміна урядів, економічні труднощі, внутрішній розбрат. У той час Польща була затиснута з двох сторін між економічно і політично потужними державами. Після травневого перевороту Польща могла консолідуватися, було досягнуто політичної стабільності. Тому не слід осуджувати Бандеру, який змушений був діяти на три фронти в умовах авторитарного та тоталітарних режимів. Щодо Степана Бандери, то він, як кожна людина, допускався помилок, але необхідно визнати, що його неухильну позицію і дії формували і породили умови передвоєнної Польщі і СРСР, ті обставини, в яких був змушений існувати український народ у міжвоєнні, воєнні і повоєнні часи. Його незламна позиція щодо незалежності України і її природних прав була захоплюючою, сприяла поповненню рядів його прихильників, навіть викликала повагу у ворогів. Його постулати щодо спирання на власні сили і права українського народу на самостійне політичне і економічне життя є актуальними і досі. Адже це засади «Загальної декларації прав людини» від 1948 року, «Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права» від 1966р. та інших міжнародних актів, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН. Цього права довший час не хотіли визнати українцям Польща, Росія та Німеччина.

У різні часи українців називали «мазепинцями», потім «петлюрівцями», а тепер «бандерівцями». Кожний свідомий українець-патріот таку назву повинен вважати за честь. Хто і чому знищили Симона Петлюру, Євгена Коновальця, Степана Бандеру, бо їх життєвими кредом було «Воля або смерть». Принципами, метою і боротьбою цих людей та їх прихильників була незалежність Вітчизни. Хто ж є злочинцем відповідно до норм міжнародного права? Чи не той, хто заперечує основні людські права людини і нації? Чи не той, хто знищує свого політичного противника?

Не варто говорити про «злочини» УПА, бо УПА не загарбувала чужі етнічні території, а боронила людські права свого народу на своїй власній Богом даній землі. АК (Армія Крайова, польська військова підпільна організація) також знищувала українців, особливо українську інтелігенцію. Війна у своїй суті є злочином і нехтуванням будь-яких людських прав, під час війни кожна сторона чинить насильство. Чи поляки вважають учасників і членів АК «злочинцями»? Звісно, що – ні. Кожна із сторін має свій державний пріоритет. Усі народи своїх відомих людей шанують не за їх помилки, а за їх позитивний вклад у боротьбу за свободу і розбудову держави на політичній, економічній чи культурній ниві. Метою і гаслом УПА була Українська Соборна Самостійна Держава. Боротьба УПА, яка тривала до 50-х років минулого століття, з загарбниками врятувала честь та гідність української нації. Так, як у свій час козаки були і є взірцем боротьби за волю України, але ж і козаків теж називали розбійниками і злочинцями. Проте час і український народ сам дав оцінку, складаючи про козаків пісні і легенди, бо не стане злочинець в обороні людської честі і гідності власного народу.

Не можемо жити минулим, мусимо навчитися дивитися у майбутнє, його будувати, бо минуле нас вчить, що взаємна боротьба вела до взаємного ослаблення, а тимчасова перевага була передумовою катастрофи. Після Андрусівського перемир’я та «Трактату про вічний мир» (від 1686р.), котрі розділили Україну, наступили поділи Польщі, після Версальського Пакту 1918 року в результаті невизнання України в 1939 році відбулося нове загарбання Польщі.

Сьогодні Польща є членом НАТО, але ще ніхто серйозно не випробував на практиці його дієвості. Перед Другою світовою війною Польща теж мала запевнення і гарантії західних держав, але це не допомогло під час катастрофи у вересні 1939 року. Тепер Польща має унормовані відносини з Німеччиною. Але чи рахувалася ФРН з позицією і вигодами Польщі, підписуючи угоду з Росією щодо прокладення газогону по дну Балтійського моря? Яку користь буде мати від цього Польща? Допускаю, що німці особливо не брали до уваги польську думку з цього приводу, що є показником того, що кожна держава керується власними інтересами.

Кожен поляк і українець повинен усвідомити те, що без вільної і незалежної України не може бути вільної Польщі, а без Західної України не може бути незалежної України. Західна Україна є двигуном і стимулятором для цілої України у її боротьбі за незалежність, а боротьба ще не закінчена і продовжується. Це лежить в інтересах обох народів: дотримуватися статус кво і поглиблювати двосторонні зв’язки і не робити помилок, допущених нашими попередниками.

Юрій Гірний

вул. Д. Котка, 27 м. Львів 79057

Львів, 21 лютого 2010 року

Обговорити цю статтю у форумі

додано: 05-03-2010 // URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1267746353.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.