підручник історії України сторіччя двадцятого
05/25/2011 | Tatarchuk
припустимо, епоха табачників та табачниць скінчилася, і ми маємо прогресивний уряд що не цурається сучасних гуманітарних технологій.
Щоб я запропонував в якості одного з видань, можливо навіть шкільного курсу. Політична історія України, ХХ сторіччя.
Помітною особливістю наших підручників є нехтування великою кількостю персоналій, акцент на маси і процеси. Вип/ячуются "великі" злочинці та герої, але більшість політичних процесів залишається поза увагою не тільки школяра, але й викладача.
НМД, це велика прогалина в розумінні "все ще актуальної" історії, термін даний в тому значенні що ним і досі спекулюють в політиці (хоча на мій особистий погляд, це саме спекуляції більшою частиною, а історія то вже історія).
Поясню в чому бачу прогалину. Немає такого документа, рішення, вчинку, який би не мав від одного до десятка авторів. Немає жодного циркуляру, не підписаного кимсь, санкціонованого, ухваленого, розробленого та й, ще, лобіюємого кимсь.
В нас прийнято у 90% випадків устидливо замовчувати ці імена. Подають саме як якісь процеси чи явища, хоча персони авторів, їхні мотивації дають достатньо повне (і невідоме загалу) уявлення про особисті мотивації людей, проявлені у певний історичний період.
Яскравим прикладом цього є, практично, повна відсутність даних про радянських керівників УРСР, їхні уряди, колективи. Так само, меншою мірою але теж помітно, про УНР та інші утворення. Ну а хоч одне прізвище, скажемо, радянського керівника Криму або МолдАССР (що входила до УРСР) назве рідкісний і випадковий ерудіт, або місцями вікіпедія чи гугль.
Між тим, керівники та очолювані ними органи несуть персональну та колективну відпоідальність за кожний акт, який схвалили. У свою чергу, несе відповідальність і політична сила, а то й крило в ній, яка домінувала.
Подібні міркування спонукають мене "бачити" описаний вище підручник, структурно як сукупність розділів про загальну ситуацію в хронотопі, потім уряди по роздільно, з всебічним висвітленням їх діяльності і прізвищами одіозних чи визначних членів, а також розділи про партії, кола та напрями у політичному житті, та біографічні розділи.
Це, як то кажуть, всім на "подумать", бо часу для висказувань і формулювань в нас виглядає дофіга і більше.
Щоб я запропонував в якості одного з видань, можливо навіть шкільного курсу. Політична історія України, ХХ сторіччя.
Помітною особливістю наших підручників є нехтування великою кількостю персоналій, акцент на маси і процеси. Вип/ячуются "великі" злочинці та герої, але більшість політичних процесів залишається поза увагою не тільки школяра, але й викладача.
НМД, це велика прогалина в розумінні "все ще актуальної" історії, термін даний в тому значенні що ним і досі спекулюють в політиці (хоча на мій особистий погляд, це саме спекуляції більшою частиною, а історія то вже історія).
Поясню в чому бачу прогалину. Немає такого документа, рішення, вчинку, який би не мав від одного до десятка авторів. Немає жодного циркуляру, не підписаного кимсь, санкціонованого, ухваленого, розробленого та й, ще, лобіюємого кимсь.
В нас прийнято у 90% випадків устидливо замовчувати ці імена. Подають саме як якісь процеси чи явища, хоча персони авторів, їхні мотивації дають достатньо повне (і невідоме загалу) уявлення про особисті мотивації людей, проявлені у певний історичний період.
Яскравим прикладом цього є, практично, повна відсутність даних про радянських керівників УРСР, їхні уряди, колективи. Так само, меншою мірою але теж помітно, про УНР та інші утворення. Ну а хоч одне прізвище, скажемо, радянського керівника Криму або МолдАССР (що входила до УРСР) назве рідкісний і випадковий ерудіт, або місцями вікіпедія чи гугль.
Між тим, керівники та очолювані ними органи несуть персональну та колективну відпоідальність за кожний акт, який схвалили. У свою чергу, несе відповідальність і політична сила, а то й крило в ній, яка домінувала.
Подібні міркування спонукають мене "бачити" описаний вище підручник, структурно як сукупність розділів про загальну ситуацію в хронотопі, потім уряди по роздільно, з всебічним висвітленням їх діяльності і прізвищами одіозних чи визначних членів, а також розділи про партії, кола та напрями у політичному житті, та біографічні розділи.
Це, як то кажуть, всім на "подумать", бо часу для висказувань і формулювань в нас виглядає дофіга і більше.
Відповіді
2011.05.25 | Bayan
Цe тягнe нe на підручник, а скоріш на акадeмічну працю.
Альтeрнативно - на популярний eнциклопeдичний Web сайт типу Вікі, дe дописувачi могли вносити свою лeпту.У будь-якому випадку всe упиратимeться у 2 рeчі: eнтузіастів і гроші.
Я би залюбки прийняв участь у такому проeкті. Навіть полишив на той час свої "бригадні" обов'язки на Майдані...