Київ проти Москви!
08/24/2008 | Київська міська організація Спілки Української Молоді
МИ ЗМОЖЕМО ЗДОЛАТИ САТАНИНСЬКУ МОСКВУ!
ІНТЕРВ’Ю
з Головним командиром ВО «Тризуб» ім. С.Бандери полковником Дмитром Ярошем
ДРУЖЕ КОМАНДИРЕ, ОСТАННІ ПОДІЇ В ГРУЗІЇ ПРИВЕРНУЛИ ДО СЕБЕ УВАГУ СВІТОВОЇ СПІЛЬНОТИ. ЯКОЮ Є ПОЗИЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ СТОСОВНО ЦИХ ПОДІЙ? ЯК ВИ БАЧИТЕ РОЗГОРТАННЯ СИТУАЦІЇ НА КАВКАЗІ?
Грузія – це не початок, а продовження військової експансії Московської імперії. Більшість наших співвітчизників якось забули, що не так давно російські танки і штурмовики «утюжили» землю незалежної Ічкерії та проводили етнічні зачистки в чеченських селах. Тоді, міжнародна спільнота (один мій товариш, називає її не інакше як «світовою свинотою») продала Чечню москалям в обмін на підтримку їх війни проти «глобального тероризму». А тепер США, Англія, Франція, Німеччина пожинають плоди своєї ж продажної політики. І не треба думати, що для них грузинський суверенітет є дорожчим за чеченський. Однозначно – ні! Просто США визначили Грузію зоною свого геополітичного впливу і підконтрольним собі транспортним коридором. Звідси така наснага у «відстоюванні» грузинських національних інтересів.
Скажу більше, США якоюсь мірою підігріло апетити Росії, незаконно відколовши від Сербії частину її споконвічної території – Косово. Я не маю пієтету до цієї держави, яка на Балканах відігравала роль своєрідної «мініросії» і завжди йшла у фарватері московської політики. Але те, що у них брутально забрана невід’ємна частина їх території – факт. І те, що саме ці дії НАТО підштовхнули Путіна до продовження бойових дій на Кавказі і до анексії чужих земель – теж факт.
Що ж стосується самої війни, то інформація про те, що Москва готує військову операцію проти Грузії циркулювала впродовж останнього року. Спецслужби Імарата Кавказ неодноразово заявляли про те, що володіють конкретними планами дій Росії на Південному Кавказі і, до речі, їх заяви повністю підтвердилися. Тому ні для Грузії, ні для нас, українських націоналістів, ці події не стали несподіванкою.
Але, саме тому деякі дії грузинського керівництва мене дуже здивували. Як зараз зізнаються міністри уряду президента Саакашвілі «…вони не сподівалися, що Росія відреагує так жорстко…» щодо наведення конституційного порядку на грузинській території. Дивно. Бо розраховувати, що імперська потвора буде вести себе згідно міжнародних стандартів, це все одно, що приставивши заряджений пістолет до скроні, натискати на спусковий гачок і думати, що він не вистрілить, а життя буде довгим і щасливим.
Наступне. Як можна було починати військову операцію, не заблокувавши єдину сухопутну артерію, яка зв’язувала цхінвальський злочинний режим з Росією, а саме Рокський тунель? Чому грузинське військове керівництво, маючи інформацію про широкомасштабну піврічну підготовку Москвою військової операції проти Грузії не приготувалося до ведення оборонних військових дій? Чому уряд Саакашвілі не звернувся за підтримкою до моджахедів Північного Кавказу? Чому, чому, чому?..
Питань до цієї військової кампанії справді є багато, але це не головне.
Головне, що грузинський народ має повне право на свій державний суверенітет і територіальну цілісність. Головне, що агресія Росії проти Грузії немає ніяких виправдань. Головне, що всі свободолюбиві народи світу зобов’язані надати всіляку допомогу Грузії у її боротьбі з відродженою Імперією. Бо, здобувши «легку» перемогу над грузинами, вони полізуть далі…
«Тризуб» імені Степана Бандери вже 8–го серпня чітко визначив своє ставлення до цих подій. Ми задекларували його у заяві Центрального проводу, підтвердили низкою акцій солідарності по всій Україні та проведенням потужної інформаційної кампанії. Ми запевняємо братський грузинський народ у тому, що готові надати всіляку можливу допомогу Грузії, яку вона буде потребувати і яка є в наших силах.
ЯК БУДЕ РОЗВИВАТИСЯ СИТУАЦІЯ НА КАВКАЗІ НАДАЛІ?
Грузинські збройні сили в цілому довели свою боєздатність: вони за лічені години змели так звану армію Південної Осетії, розгромили штаб 58 армії на чолі з російським генералом Хрульовим, знищили декілька десятків одиниць російської бронетехніки та з десяток літаків, у тому числі стратегічний бомбардувальник ТУ-22. Справжні втрати у живій силі москалів у декілька разів перевищують грузинські. Грузія практично повністю зберегла високий бойовий дух і єдність нації та свої збройні сили; отримала неоціненний досвід ведення бойових дій, своїх новітніх героїв і мучеників; заручилася дипломатичною підтримкою більшості розвинутих країн світу; можливо отримає від НАТО нове сучасне озброєння; гідно витримала випробування в інформаційно-пропагандивній складовій війни. На мій погляд, грузини будуть і далі готуватися до продовження своєї Вітчизняної війни.
На Північному Кавказі щораз активніше будуть діяти бойові підрозділи моджахедів. Їх рух опору розбудовуватиметься і географічно, і кількісно. Військове протистояння з «федерастами» та їх маріонетками націонал-зрадниками, буде збільшуватися.
Водночас, Росія деякий час не здаватиме своїх позицій. Думаю, вона та її сателіти визнають «незалежність» самопроголошених регіональних утворень – Абхазії та Південної Осетії. Військова присутність московських бандформувань буде нарощуватися. Продовжуватимуться спроби змінити владу в Грузії за рахунок провокацій та «п’ятої колони». Але, незважаючи на всі потуги, Росія таки втратить Кавказ!
Зараз цілком зрозуміло, що доля Грузії буде вирішуватися не тільки на її території. Мовладі Удугов – голова інформаційно-аналітичної служби Імарату Кавказ – нещодавно сказав, що «загроза безпеці Південного Кавказу буде зберігатися до того часу, доки не буде деокуповано Північний Кавказ».
Я погоджуюся з цією думкою, але хочу зауважити, що і Кавказький регіон, і Україна, і Білорусь, і Прибалтійські республіки, як і вся Східна Європа приречені на постійну напругу, доки існує Московська імперія. Єдиною запорукою мирного, цивілізованого розвитку народів, що розбудовують своє життя поряд з Росією є повне знищення Імперії та побудова на її території національних державних утворень. Саме у цьому напрямку повинна вестися діяльність всіх самостійно-державницьких сил. Саме це є гарантією того, що кривавий режим підполковника Путіна «кане у Лєту» і не зможе більше загрожувати вільним народам Європи та світу.
А ЯК ВІДОБРАЗИТЬСЯ НОВА КАВКАЗЬКА ВІЙНА НА СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ?
Ічкерія, Грузія, Україна – це все ланки одного ланцюга, який має бути накинутий на шиї народів, що не бажають жити в московському стійлі. Росія активно відновлює свою імперську міць. А для того, щоб Імперія була самодостатньою, їй просто необхідно завоювати Україну, для того, щоб відновити базис історичних міфів про «єдіную і нєдєлімую» та «трі братскіх славянскіх народа».
Україна сьогодні – це держава, де існують два найбільших ворога – внутрішній та зовнішній. Найнебезпечнішим є ворог внутрішній, який уособлюють представники «п’ятої колони».
Війна у Грузії допомогла ще раз акцентувати увагу народу на тих московських маріонетках, які за всі роки незалежності намагалися ліквідувати здобутки національно-визвольної революції 1989-91 років. І зараз вони, у черговий раз, проявили себе у всій красі.
Пригадаймо, як у перші дні російської агресії, ще не отримавши ніяких вказівок з «центру», усе це промосковське бидло мовчало, боячись щось не те «просичати». Та минуло трохи часу й усі «поборники справедливості у міжнародних відносинах» в один голос почали звинувачувати Президента Ющенка і міністра закордонних справ Огризка «в однобокій прогрузинській позиції», «провокуванні Грузії на етнічні чистки в Південній Осетії», засуджувати «злочинний режим Саакашвілі», «військову агресію Грузії проти Південної Осетії» та на всі голоси вихваляти «героїчних російських миротворців», закликали направляти сотні тон «гуманітарної допомоги» кримінальному режиму Кокойти (до речі цхінвальський «уряд» більше ніж на 90% складається не з осетин, а штатних ефесбешників і російських військових). Воістину «Сатана – батько брехні…»
Але все, що не робиться – на краще! Тепер ми маємо чітке і недвозначне уявлення про тих, кого необхідно нейтралізувати у першу чергу, зокрема у випадку початку бойових дій Росії проти України. А це передусім керівництво бандформування «Партія регіонів» і верхівку так званого «Блоку Литвина»; а до того ж, звичайно, усякий червоний непотріб – КПУ, СПУ, ПСПУ тощо. Саме їх повна нейтралізація та тотальна зачистка українськими силовими структурами та свідомими громадянами є запорукою майбутньої перемоги у можливій війні між Росією та Україною.
Головний же зовнішній ворог – імперська Росія. Черговий етап її кривавої експансії розпочався в Грузії. Продовження слід очікувати в Україні. На мій погляд, Москва зараз розглядає два основних варіанта розвитку своїх дій стосовно України.
Варіант перший – використовуючи свою «п’яту колону» на українській землі, восени цього року або ж навесні наступного спровокувати масові заворушення на Сході та Півдні держави, а потім під приводом порушення Україною прав російськомовного населення і громадян Росії (подвійне громадянство багатьох етнічних росіян у Криму) ввести свої «миротворчі сили» на ці терени та організувати щось на зразок «ПіСУАРу».
Варіант другий – «кропітка і повсякденна» діяльність російських спецслужб впродовж найближчого року, з метою приведення на президентських виборах свого кандидата (знов ж таки з лав промосковських холуїв), якого, звичайно, не сприйме більша частина українського народу; інспірування громадянського конфлікту та введення «миротворців» і як мінімум розкол держави, як максимум – окупація всієї нашої території.
І перший, і другий варіанти є цілком реальними, судячи з концептуальних планів, які озвучує офіційний радник Путіна – керівник Євразійського руху Дугін та з тої пропаганди, яка розгорнута не тільки серед широких народних мас Росії, але й серед військовослужбовців імперської армії (у Грузії їх солдати і офіцери відкрито заявляли українським журналістам, що наступною їх «перемогою» буде «перемога над Україною»). До того ж додаються постійні економічні бої, регулярні конфлікти, спровоковані Росією, навколо Чорноморського флоту, постійне намагання Москви посилити політичну дестабілізацію в Україні тощо. Іншими словами, Росія фактично розпочала війну з Україною! Залишилося тільки дочекатися переведення її із першого – мобілізаційно-підготовчого етапу – в етап бойових дій.
ТО ЩО Ж, МИ, УКРАЇНЦІ, ТАК І ЗДАМОСЯ МОСКОВСЬКИМ ОКУПАНТАМ? ПРОСТО БУДЕМО ЧЕКАТИ, КОЛИ ВОНИ НАПАДУТЬ? НЕВЖЕ ЗНОВУ ЇХ ПАНУВАННЯ НА НАШІЙ ЗЕМЛІ ПРИЗВЕДЕ ДО МІЛЬЙОНІВ ЖЕРТВ, ГУЛАГІВ, ГОЛОДОМОРІВ?
Навіщо так катастрофічно… Поінформований – значить підготовлений! Я ніколи не був адептом Президента Ющенка, але зараз навіть він почав приймати рішення щодо підвищення обороноздатності Збройних Сил України. Це вселяє оптимізм… Правда, орієнтуючись у реальному стані справ всередині українських силових структур, можу констатувати, що найбільш слабким місцем наших силовиків є не брак сучасної зброї, боєприпасів, спорядження, систем ППО та ПТО, навіть, не низький рівень бойової підготовки (хоча і тут проблем вистачає). Головним недоліком захисників Вітчизни є брак вмотивованості, відсутність реального і дієвого національно-патріотичного виховання у частинах та з’єднаннях українського війська, пацифікація української молоді та відсутність в концепції розбудови Збройних Сил визначення вірогідного ворога держави. І якщо цю ситуацію не виправити найближчим часом, то можемо опинитися у ситуації, коли головний удар російських окупаційних сил та збройних формувань колаборантів приймуть на себе загони українських добровольців, як це було у 1918 році за часів УНР.
Сподіваючись на те, що Головнокомандувач Збройних Сил України зможе радикально змінити ситуацію з обороноздатністю країни, ми, українські націоналісти, дотримуючись свого конституційного обов’язку, вже розпочали активну підготовку до можливого захисту державного суверенітету і територіальної цілісності України.
Наші заходи передбачають комплекс дій, вишколів та акцій, що дозволять нам, в разі необхідності, максимально прислужитися Нації та Батьківщині.
Користуючись нагодою, я хочу звернутися до прихильників Організації та українського націоналізму, які готові боронити державу, із закликом зголошуватися до регіональних штабів ВО «Тризуб» ім. С.Бандери та ставати у лави борців за державність української нації, проти московського поневолення.
Кожен доброволець буде занесений до загального реєстру, пройде відповідний вишкіл та отримає інструкції щодо дій у випадку агресії Росії проти нашої держави.
Створення вмотивованих націоналістичних добровольчих формувань, які разом з державними силовими структурами, у випадку безпосередньої загрози, стануть на захист державності української нації є однією із гарантій майбутньої перемоги над Московською імперією.
ДРУЖЕ ПОЛКОВНИКУ, А ЯК БУТИ З ПРОРОСІЙСЬКИМИ НАСТРОЯМИ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ, ЩО ЖИВУТЬ НА ПІВДЕННО-СХІДНИХ ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ?
Симпатії тієї частини українців і, представників національних меншин, що перебувають у полоні ілюзій, які добре плекають імперські ЗМІ, розвіються відразу після того, як «рускій солдат-освободітєль» перейде кордон і роздавить якесь луганське або кримське село гусеницями своїх танків. Любов східняка до «руского брата» (яка, до речі, є занадто перебільшеною – повірте корінному наддніпрянцю) відразу мине після того, як бравий московський солдатушка почне грабувати хати і квартири мирного українського населення, вивозячи «на Родіну» комп’ютери, меблі, унітази і, навіть, стаціонарні дворові туалети.
Московське військо не змінило своєї ординської сутності з часів Золотої Орди, Івана Грозного та Петра І Кривавого. Українці на генетичному рівні зберегли пам'ять про знищення москалями Батурина, про страти лицарів святої помсти – гайдамаків, про знищення Запорізької Січі, про заборони мови, про бій під Крутами, про розстріл під Базаром, про голодомори, про ГУЛАГ, про зачистки українських сіл і міст від «антисовєтського елементу» під час і після 2-ої світової війни. Пам’ятаємо… А хто призабув – той згадає відразу після того, як поспілкується ближче з «російськими миротворцями». А згадавши, запалить таке полум’я партизанської війни, яке осяє всю Україну, і не тільки…
Так, рано чи пізно ми приречені воювати з Московською імперією…
Для того, щоб збудити войовничий дух нації, треба прикласти дуже багато зусиль...
Переконаний, ми зможемо перемогти сатанинську Москву, зруйнувавши Імперію та побудувавши міцну, незламну Самостійну Соборну Українську Державу тільки в одному випадку – коли українська нація об’єднає всі свої внутрішні сили навколо Національної Ідеї та гасла «Бог, Україна, Свобода!»
Ось заради цього вартує жити, а якщо треба – то й вмерти…
ДЯКУЮ ЗА ІНТЕРВ’Ю!
Розмову вела Марічка Зарубінська,
Прес-служба ВО «Тризуб» ім. С.Бандери
http://www.banderivets.org.ua/index.php?page=pages/zmistd0/200808/article19
ІНТЕРВ’Ю
з Головним командиром ВО «Тризуб» ім. С.Бандери полковником Дмитром Ярошем
ДРУЖЕ КОМАНДИРЕ, ОСТАННІ ПОДІЇ В ГРУЗІЇ ПРИВЕРНУЛИ ДО СЕБЕ УВАГУ СВІТОВОЇ СПІЛЬНОТИ. ЯКОЮ Є ПОЗИЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ СТОСОВНО ЦИХ ПОДІЙ? ЯК ВИ БАЧИТЕ РОЗГОРТАННЯ СИТУАЦІЇ НА КАВКАЗІ?
Грузія – це не початок, а продовження військової експансії Московської імперії. Більшість наших співвітчизників якось забули, що не так давно російські танки і штурмовики «утюжили» землю незалежної Ічкерії та проводили етнічні зачистки в чеченських селах. Тоді, міжнародна спільнота (один мій товариш, називає її не інакше як «світовою свинотою») продала Чечню москалям в обмін на підтримку їх війни проти «глобального тероризму». А тепер США, Англія, Франція, Німеччина пожинають плоди своєї ж продажної політики. І не треба думати, що для них грузинський суверенітет є дорожчим за чеченський. Однозначно – ні! Просто США визначили Грузію зоною свого геополітичного впливу і підконтрольним собі транспортним коридором. Звідси така наснага у «відстоюванні» грузинських національних інтересів.
Скажу більше, США якоюсь мірою підігріло апетити Росії, незаконно відколовши від Сербії частину її споконвічної території – Косово. Я не маю пієтету до цієї держави, яка на Балканах відігравала роль своєрідної «мініросії» і завжди йшла у фарватері московської політики. Але те, що у них брутально забрана невід’ємна частина їх території – факт. І те, що саме ці дії НАТО підштовхнули Путіна до продовження бойових дій на Кавказі і до анексії чужих земель – теж факт.
Що ж стосується самої війни, то інформація про те, що Москва готує військову операцію проти Грузії циркулювала впродовж останнього року. Спецслужби Імарата Кавказ неодноразово заявляли про те, що володіють конкретними планами дій Росії на Південному Кавказі і, до речі, їх заяви повністю підтвердилися. Тому ні для Грузії, ні для нас, українських націоналістів, ці події не стали несподіванкою.
Але, саме тому деякі дії грузинського керівництва мене дуже здивували. Як зараз зізнаються міністри уряду президента Саакашвілі «…вони не сподівалися, що Росія відреагує так жорстко…» щодо наведення конституційного порядку на грузинській території. Дивно. Бо розраховувати, що імперська потвора буде вести себе згідно міжнародних стандартів, це все одно, що приставивши заряджений пістолет до скроні, натискати на спусковий гачок і думати, що він не вистрілить, а життя буде довгим і щасливим.
Наступне. Як можна було починати військову операцію, не заблокувавши єдину сухопутну артерію, яка зв’язувала цхінвальський злочинний режим з Росією, а саме Рокський тунель? Чому грузинське військове керівництво, маючи інформацію про широкомасштабну піврічну підготовку Москвою військової операції проти Грузії не приготувалося до ведення оборонних військових дій? Чому уряд Саакашвілі не звернувся за підтримкою до моджахедів Північного Кавказу? Чому, чому, чому?..
Питань до цієї військової кампанії справді є багато, але це не головне.
Головне, що грузинський народ має повне право на свій державний суверенітет і територіальну цілісність. Головне, що агресія Росії проти Грузії немає ніяких виправдань. Головне, що всі свободолюбиві народи світу зобов’язані надати всіляку допомогу Грузії у її боротьбі з відродженою Імперією. Бо, здобувши «легку» перемогу над грузинами, вони полізуть далі…
«Тризуб» імені Степана Бандери вже 8–го серпня чітко визначив своє ставлення до цих подій. Ми задекларували його у заяві Центрального проводу, підтвердили низкою акцій солідарності по всій Україні та проведенням потужної інформаційної кампанії. Ми запевняємо братський грузинський народ у тому, що готові надати всіляку можливу допомогу Грузії, яку вона буде потребувати і яка є в наших силах.
ЯК БУДЕ РОЗВИВАТИСЯ СИТУАЦІЯ НА КАВКАЗІ НАДАЛІ?
Грузинські збройні сили в цілому довели свою боєздатність: вони за лічені години змели так звану армію Південної Осетії, розгромили штаб 58 армії на чолі з російським генералом Хрульовим, знищили декілька десятків одиниць російської бронетехніки та з десяток літаків, у тому числі стратегічний бомбардувальник ТУ-22. Справжні втрати у живій силі москалів у декілька разів перевищують грузинські. Грузія практично повністю зберегла високий бойовий дух і єдність нації та свої збройні сили; отримала неоціненний досвід ведення бойових дій, своїх новітніх героїв і мучеників; заручилася дипломатичною підтримкою більшості розвинутих країн світу; можливо отримає від НАТО нове сучасне озброєння; гідно витримала випробування в інформаційно-пропагандивній складовій війни. На мій погляд, грузини будуть і далі готуватися до продовження своєї Вітчизняної війни.
На Північному Кавказі щораз активніше будуть діяти бойові підрозділи моджахедів. Їх рух опору розбудовуватиметься і географічно, і кількісно. Військове протистояння з «федерастами» та їх маріонетками націонал-зрадниками, буде збільшуватися.
Водночас, Росія деякий час не здаватиме своїх позицій. Думаю, вона та її сателіти визнають «незалежність» самопроголошених регіональних утворень – Абхазії та Південної Осетії. Військова присутність московських бандформувань буде нарощуватися. Продовжуватимуться спроби змінити владу в Грузії за рахунок провокацій та «п’ятої колони». Але, незважаючи на всі потуги, Росія таки втратить Кавказ!
Зараз цілком зрозуміло, що доля Грузії буде вирішуватися не тільки на її території. Мовладі Удугов – голова інформаційно-аналітичної служби Імарату Кавказ – нещодавно сказав, що «загроза безпеці Південного Кавказу буде зберігатися до того часу, доки не буде деокуповано Північний Кавказ».
Я погоджуюся з цією думкою, але хочу зауважити, що і Кавказький регіон, і Україна, і Білорусь, і Прибалтійські республіки, як і вся Східна Європа приречені на постійну напругу, доки існує Московська імперія. Єдиною запорукою мирного, цивілізованого розвитку народів, що розбудовують своє життя поряд з Росією є повне знищення Імперії та побудова на її території національних державних утворень. Саме у цьому напрямку повинна вестися діяльність всіх самостійно-державницьких сил. Саме це є гарантією того, що кривавий режим підполковника Путіна «кане у Лєту» і не зможе більше загрожувати вільним народам Європи та світу.
А ЯК ВІДОБРАЗИТЬСЯ НОВА КАВКАЗЬКА ВІЙНА НА СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ?
Ічкерія, Грузія, Україна – це все ланки одного ланцюга, який має бути накинутий на шиї народів, що не бажають жити в московському стійлі. Росія активно відновлює свою імперську міць. А для того, щоб Імперія була самодостатньою, їй просто необхідно завоювати Україну, для того, щоб відновити базис історичних міфів про «єдіную і нєдєлімую» та «трі братскіх славянскіх народа».
Україна сьогодні – це держава, де існують два найбільших ворога – внутрішній та зовнішній. Найнебезпечнішим є ворог внутрішній, який уособлюють представники «п’ятої колони».
Війна у Грузії допомогла ще раз акцентувати увагу народу на тих московських маріонетках, які за всі роки незалежності намагалися ліквідувати здобутки національно-визвольної революції 1989-91 років. І зараз вони, у черговий раз, проявили себе у всій красі.
Пригадаймо, як у перші дні російської агресії, ще не отримавши ніяких вказівок з «центру», усе це промосковське бидло мовчало, боячись щось не те «просичати». Та минуло трохи часу й усі «поборники справедливості у міжнародних відносинах» в один голос почали звинувачувати Президента Ющенка і міністра закордонних справ Огризка «в однобокій прогрузинській позиції», «провокуванні Грузії на етнічні чистки в Південній Осетії», засуджувати «злочинний режим Саакашвілі», «військову агресію Грузії проти Південної Осетії» та на всі голоси вихваляти «героїчних російських миротворців», закликали направляти сотні тон «гуманітарної допомоги» кримінальному режиму Кокойти (до речі цхінвальський «уряд» більше ніж на 90% складається не з осетин, а штатних ефесбешників і російських військових). Воістину «Сатана – батько брехні…»
Але все, що не робиться – на краще! Тепер ми маємо чітке і недвозначне уявлення про тих, кого необхідно нейтралізувати у першу чергу, зокрема у випадку початку бойових дій Росії проти України. А це передусім керівництво бандформування «Партія регіонів» і верхівку так званого «Блоку Литвина»; а до того ж, звичайно, усякий червоний непотріб – КПУ, СПУ, ПСПУ тощо. Саме їх повна нейтралізація та тотальна зачистка українськими силовими структурами та свідомими громадянами є запорукою майбутньої перемоги у можливій війні між Росією та Україною.
Головний же зовнішній ворог – імперська Росія. Черговий етап її кривавої експансії розпочався в Грузії. Продовження слід очікувати в Україні. На мій погляд, Москва зараз розглядає два основних варіанта розвитку своїх дій стосовно України.
Варіант перший – використовуючи свою «п’яту колону» на українській землі, восени цього року або ж навесні наступного спровокувати масові заворушення на Сході та Півдні держави, а потім під приводом порушення Україною прав російськомовного населення і громадян Росії (подвійне громадянство багатьох етнічних росіян у Криму) ввести свої «миротворчі сили» на ці терени та організувати щось на зразок «ПіСУАРу».
Варіант другий – «кропітка і повсякденна» діяльність російських спецслужб впродовж найближчого року, з метою приведення на президентських виборах свого кандидата (знов ж таки з лав промосковських холуїв), якого, звичайно, не сприйме більша частина українського народу; інспірування громадянського конфлікту та введення «миротворців» і як мінімум розкол держави, як максимум – окупація всієї нашої території.
І перший, і другий варіанти є цілком реальними, судячи з концептуальних планів, які озвучує офіційний радник Путіна – керівник Євразійського руху Дугін та з тої пропаганди, яка розгорнута не тільки серед широких народних мас Росії, але й серед військовослужбовців імперської армії (у Грузії їх солдати і офіцери відкрито заявляли українським журналістам, що наступною їх «перемогою» буде «перемога над Україною»). До того ж додаються постійні економічні бої, регулярні конфлікти, спровоковані Росією, навколо Чорноморського флоту, постійне намагання Москви посилити політичну дестабілізацію в Україні тощо. Іншими словами, Росія фактично розпочала війну з Україною! Залишилося тільки дочекатися переведення її із першого – мобілізаційно-підготовчого етапу – в етап бойових дій.
ТО ЩО Ж, МИ, УКРАЇНЦІ, ТАК І ЗДАМОСЯ МОСКОВСЬКИМ ОКУПАНТАМ? ПРОСТО БУДЕМО ЧЕКАТИ, КОЛИ ВОНИ НАПАДУТЬ? НЕВЖЕ ЗНОВУ ЇХ ПАНУВАННЯ НА НАШІЙ ЗЕМЛІ ПРИЗВЕДЕ ДО МІЛЬЙОНІВ ЖЕРТВ, ГУЛАГІВ, ГОЛОДОМОРІВ?
Навіщо так катастрофічно… Поінформований – значить підготовлений! Я ніколи не був адептом Президента Ющенка, але зараз навіть він почав приймати рішення щодо підвищення обороноздатності Збройних Сил України. Це вселяє оптимізм… Правда, орієнтуючись у реальному стані справ всередині українських силових структур, можу констатувати, що найбільш слабким місцем наших силовиків є не брак сучасної зброї, боєприпасів, спорядження, систем ППО та ПТО, навіть, не низький рівень бойової підготовки (хоча і тут проблем вистачає). Головним недоліком захисників Вітчизни є брак вмотивованості, відсутність реального і дієвого національно-патріотичного виховання у частинах та з’єднаннях українського війська, пацифікація української молоді та відсутність в концепції розбудови Збройних Сил визначення вірогідного ворога держави. І якщо цю ситуацію не виправити найближчим часом, то можемо опинитися у ситуації, коли головний удар російських окупаційних сил та збройних формувань колаборантів приймуть на себе загони українських добровольців, як це було у 1918 році за часів УНР.
Сподіваючись на те, що Головнокомандувач Збройних Сил України зможе радикально змінити ситуацію з обороноздатністю країни, ми, українські націоналісти, дотримуючись свого конституційного обов’язку, вже розпочали активну підготовку до можливого захисту державного суверенітету і територіальної цілісності України.
Наші заходи передбачають комплекс дій, вишколів та акцій, що дозволять нам, в разі необхідності, максимально прислужитися Нації та Батьківщині.
Користуючись нагодою, я хочу звернутися до прихильників Організації та українського націоналізму, які готові боронити державу, із закликом зголошуватися до регіональних штабів ВО «Тризуб» ім. С.Бандери та ставати у лави борців за державність української нації, проти московського поневолення.
Кожен доброволець буде занесений до загального реєстру, пройде відповідний вишкіл та отримає інструкції щодо дій у випадку агресії Росії проти нашої держави.
Створення вмотивованих націоналістичних добровольчих формувань, які разом з державними силовими структурами, у випадку безпосередньої загрози, стануть на захист державності української нації є однією із гарантій майбутньої перемоги над Московською імперією.
ДРУЖЕ ПОЛКОВНИКУ, А ЯК БУТИ З ПРОРОСІЙСЬКИМИ НАСТРОЯМИ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ, ЩО ЖИВУТЬ НА ПІВДЕННО-СХІДНИХ ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ?
Симпатії тієї частини українців і, представників національних меншин, що перебувають у полоні ілюзій, які добре плекають імперські ЗМІ, розвіються відразу після того, як «рускій солдат-освободітєль» перейде кордон і роздавить якесь луганське або кримське село гусеницями своїх танків. Любов східняка до «руского брата» (яка, до речі, є занадто перебільшеною – повірте корінному наддніпрянцю) відразу мине після того, як бравий московський солдатушка почне грабувати хати і квартири мирного українського населення, вивозячи «на Родіну» комп’ютери, меблі, унітази і, навіть, стаціонарні дворові туалети.
Московське військо не змінило своєї ординської сутності з часів Золотої Орди, Івана Грозного та Петра І Кривавого. Українці на генетичному рівні зберегли пам'ять про знищення москалями Батурина, про страти лицарів святої помсти – гайдамаків, про знищення Запорізької Січі, про заборони мови, про бій під Крутами, про розстріл під Базаром, про голодомори, про ГУЛАГ, про зачистки українських сіл і міст від «антисовєтського елементу» під час і після 2-ої світової війни. Пам’ятаємо… А хто призабув – той згадає відразу після того, як поспілкується ближче з «російськими миротворцями». А згадавши, запалить таке полум’я партизанської війни, яке осяє всю Україну, і не тільки…
Так, рано чи пізно ми приречені воювати з Московською імперією…
Для того, щоб збудити войовничий дух нації, треба прикласти дуже багато зусиль...
Переконаний, ми зможемо перемогти сатанинську Москву, зруйнувавши Імперію та побудувавши міцну, незламну Самостійну Соборну Українську Державу тільки в одному випадку – коли українська нація об’єднає всі свої внутрішні сили навколо Національної Ідеї та гасла «Бог, Україна, Свобода!»
Ось заради цього вартує жити, а якщо треба – то й вмерти…
ДЯКУЮ ЗА ІНТЕРВ’Ю!
Розмову вела Марічка Зарубінська,
Прес-служба ВО «Тризуб» ім. С.Бандери
http://www.banderivets.org.ua/index.php?page=pages/zmistd0/200808/article19